З країни рижу та опію Quotes

“Скільки разів я вже постановляла більше кроком не ступити до курильні, рятуватися доки час... хоч замість того, завсіди переможена нестримною потребою курити, з биттям серця бігла знову стукати у двері зеленої курильні. Опій для мене перестав бути виключно примхою - він став ліком, необхідною для мого орґанізму отрутою.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“А може, й правду казав старий китаєць, — подумала я, обертаючись лицем до вмерлого вже тіла вожда піратів. — Смерть людини — це одна секунда, тоді коли її життя — це довгий ряд терпінь.

Щасливі ті, що вміють викрасти з нього кілька хвилин радости.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Зате як гляну на тамтих ситих псів, що, пересичені, сплять під мурами крамниць, де на стінах у сонці сушаться жердки із собачими вже готовими ковбасками, то мимохіть бунтуюся проти їх несвідомости. Куди дівся їх інстинкт?! Чи вони не розуміють, не прочувають свого близького кінця?! А може, й розуміють, тільки воліють два-три тижні ситого життя, ніж роки нужди, яку закінчить довга аґонія голодової смерти. Хто знає?

Чи такою самою психольоґією не жив дехто з нас під час останньої війни? Раз наїстися і вмерти.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Мені здається, що зовсім зрозуміло, що Китай не має охоти віддавати Юнану льо-льотам, Польща — нам Галичини, Москва — України. Але з другого боку, зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна. Що від віків бореться і боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежности, до нашого окремішного існування.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Хоч тепер і я сама щодень переходжу побіч маси нужденних псів, не звертаючи на них ніякої уваги, збайдужіла вже навіть на вид умираючих з нужди жебраків.

На все можна знечулитися, до всього привикнути.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“***
... краса не повинна вражати нас своєю ріжноманітністю, а власне, її вартість у постійності та невтомному повторюванні тих самих колірів, вражінь та форм.

***
... зовсім нормально, що Україна хоче бути вільна, що від віків бореться і боротиметься за свою незалежність. Наша пасивність була б доказом браку підстав до нашої незалежності, до нашого окремішного існування.

***
Ви - європейці, ви завсіди кудись поспішаєте...до самої смерті. Вже над могилою, а ще сподіваєтеся, боретеся, розачаровуєтеся... Скільки втрачених хвилин!”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Я ніде зроду не бачила таких великих зразків городовини, як у Китаї. Головка капусти -- справжнє головище!- сягає півметра у промірі. А огірки, кукурудза, помідори, гарбузи! Брак мені нових прикметників, щоб виразити моє захоплення. Мовби це не з землі вони виростали, а з самого людського серця, напувані кров'ю! А який смак, соковитість, вигляд цієї городовини! Коли глянеш на рясні рівненькі грядки, де одна рослина виштовхує та перевищає другу, справді трудно повірити, що це не чудо, що це не діло геніїв, а звичайних неграмотних, "темних" китайців. Вони, може, і темні поза межами своєї землі, зате свою землю збагнули краще за інших "освічених" народів. Чи це також не один із ступнів культури?”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію

“Як тільки подумаю про широку нашу дорогу, довгий драбинястий віз на чотирьох колесах, з двома вигідними сідалами, то мені здається, що, крім нашого возу, у мене нема інших бажань! Яка мрія! Ні, й тим разом зовсім не кепкую. Називаю віз мрією, бо якби я його тут мала, то мої подорожі по Китаю стали б далеко романтичніші й заразом вигідніші. На нашого воза я мобла б нараз усе покласти: моє кінове приладдя, трохи одягу на зміну, кілька ринок, чайник, мішок вівса для коней - та ще й сама сіла б попереду. Якби я до возу впрягла двох коней, то могла б ще ззаду посадити мого слугу! Один віз вистарчив би замість цілої каравани з п"ятьох коней, яку я мушу тягати за собою. Окрім коней, маю ще двох поганячів і мого слугу. Спереду цієї маленької каравани їду я, а з самого зажу - мій слуга з величезною рушницею, з якою він ніколи не розстається. І це все для мене одної! Хоч це й найменша каравана, яку можна зустрінути в Китаї. Тут звичайно каравани мають двадцять або тридцять коней чи мулів і десять (або й більше) поганячів.”
― Софія Яблонська, З країни рижу та опію