Дар'я Карпенко

“Міша навіть не любив солодкого, але цукор у каві чи в чаї був йому потрібен, як щось таке в житті, за що тримаєшся без роздумів і що просто робиш, бо треба робити хоч щось, коли насправді зовсім не знаєш, що робити, — і з цього потім врешті й складається саме життя.”
― Катерина Бабкіна, Мій дід танцював краще за всіх

“Такі як вона кажуть, ніби тексти пишуться для того, щоб виділяти в них персонажів, оповідача, місце дії, перипетії сюжету, час оповіді тощо. Гадаю, їй ніколи не спадало на думку, що тексти пишуть перш за все для того, аби їх читали, аби в читача вони викликали емоції.”
― Muriel Barbery, The Elegance of the Hedgehog

“[...] одного дня цукор знову зовсім несподівано закінчувався, як правило, саме в такий день, коли здохнути трошки хотілося ще із самого ранку, а якщо запивав це відчуття кавою без цукру — вдома, — або кавою з кав'ярні — поганою, — хотілося вже зовсім сильно.”
― Катерина Бабкіна, Мій дід танцював краще за всіх

“У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі у містах загоряються пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.”
― Оля Русіна, Абрикоси зацвітають уночі