Дар'я Карпенко

“У мене є теорія. Що життя під час війни стає... ніби непомітнішим. Ховається. Але ніколи не припиняється. Люди менше сміються вголос, але продовжують усміхатися. Ліхтарі у містах загоряються пізніше. А дерева зацвітають уночі, поки ніхто не бачить.”
― Оля Русіна, Абрикоси зацвітають уночі

“А може, ми таки самотні острови? Ми так мало знаємо про людей, що нас оточують, так легко роздаємо оцінки, чіпляємо ярлики...”
― Joanna Jagiełło, Тирамісу з полуницями

“Такі як вона кажуть, ніби тексти пишуться для того, щоб виділяти в них персонажів, оповідача, місце дії, перипетії сюжету, час оповіді тощо. Гадаю, їй ніколи не спадало на думку, що тексти пишуть перш за все для того, аби їх читали, аби в читача вони викликали емоції.”
― Muriel Barbery, The Elegance of the Hedgehog

“Коли тобі двадцять один, життя — це карта доріг. Кожен в двадцять п'ять ти підозрюєш, що тримав карту догори дриґом, у сорок тебе опановує цілковита впевненість у цьому. А на той час, коли тобі виповнюється шістдесят, повірте мені на слово, ти розумієш, що ти, бляха, заблукав.”
― Stephen King, Joyland