Dariia

“Колись, за сивої давнини, людина з подивом прислухалася до ритмічного гупання, яке долинало з глибини її грудей, і думала собі, що ж ото воно може означати. Не могла вона ототожнювати себе з тілом, що було їй таке чуже і невідоме. Тіло було кліткою, а всередині тієї клітки ховалося те, що дивилося, слухало, жахалося, думало і дивувалося; оте щось, яке залишалося, коли відняти від нього тіло, була душа.
Звісно, сьогодні тіло вже перестало бути таїною, у грудях калатає серце, усі це знають, а ніс - це просто кінець рурки, яка стирчить назовні, щоб усотувати в легені кисень. Обличчя - просто панель приладів, де відображаються всі тілесні механізми: зір, слух, дихання, мислення.
Відколи людина може називати частини свого тіла, те тіло менше її турбує. Відтепер відомо і те, що душа - це тільки діяльність сірої речовини мозку. Дуальність души й тіла маскується науковою термінологією; сьогодні це вже стало старомодним забобоном, з якого всі кепкують.
Але досить закохатися до нестями і раптом почути, як у тебе бурчить у тельбухах, як та лірична ілюзія наукової ери, єдність души й тіла, відразу ж розвіюється.”
― Мілан Кундера, The Unbearable Lightness of Being

“Нещодавно зловив себе на чудернацькому відчутті: неймовірно, але, гортаючи книжку про Гітлера, я був розчулений декотрими його світлинами: вони нагадали пору мого дитинства, яке припало на воєнні роки; декого з моєї рідні спіткала смерть у нацистських концентраційних таборахж але що та смерть проти Гітлерових світлин, які нагадали минулу пору мого життя, ті роки, що вже ніколи не повернуться?
Це примирення з Гітлером свідчить про доглибну моральну збоченість світу, який ґрунтується на неможливості повернення, адже у цьому світі все наперед прощається, а отже, все цинічно дозволяється.”
― Milan Kundera

“Немає ніякого способу перевірити, яке рішення краще, бо немає ніякого порівняння. Адже переживаєш усе вперше і без підготовки. Наче той актор, що виходить на сцену без репетиції. Але чого ж варте життя, якщо перша його репетиція і є саме життя? Тим-то життя завжди скидається на ескіз. Проте навіть "ескіз" - неточне слово, бо то начерк чогось, підготовка картини, натомість ескіз нашого життя - це ескіз до нічого, начерк без картини”
― Мілан Кундера, The Unbearable Lightness of Being

“Томаш думав собі: злягатися з жінкою і спати з нею - це дві пристрасті, що не лише відрізняються між собою, а й суперечать одна одній. Кохання знаходить вияв не в бажанні кохатися (це бажання поширюється на незліченну кількість жінок), а в бажанні спати удвох (і це стосується тільки однієї жінки).”
― Milan Kundera, The Unbearable Lightness of Being