Tasia

“Але Єлизавета Петрівна не збиралася заспокоюватись.
- Треба стежити за мовою… - повчала вона. – От я тобі скажу… - вона затяглася папіросою. – Ти ж знаєш що я в таборах «ді-пі» працювала?
- Та тихо ти! – замахала на неї руками Неля Мусіївна. – Знаєм, знаєм. Не треба тут мені й Клавці бряжчати своїми енкаведистськими медалями… Тихше, «РОЛІТ нє спіт»! Знайшла чим хвалитися!..
- Та що ти мені рота затикаєш? Всій так про це знають!..- Прохорова розчервонілася. – Так от там, скажу тобі, справжні буржуазні націоналісти! Я їх бачила, як оце тебе зараз. То вони – і чоловіки, і жінки, і молоді, і старі – дивляться на тебе, на комуністку з Радянського Союзу, так, що ти не знаєш, на якому світі опинилася! Вони люто ненавидять усіх нас. І вони, повір мені, далеко не жалюгідні, як тут їх інколи описують. Повір мені, Нелько, це – сила. Вони по суті – хто? Біженці! Голодранці! Вони тікали під час війни в Німеччину з двома клунками і своїми ідеалістичними уявленнями про вільну Україну. А бачила б ти, як вони трималися на наших співбесідах: не менше, як лорди! І як вони вкладали в свою чемну мову все презирство до нас! А бачила б ти, як вони облаштували свої табори: практично зробили з них маленькі держави – зі школами, університетами, церквами… І їхню віру в націоналістичні ідеї не можна нічим випалити. Ось що таке буржуазні націоналісти! А ви тут воюєте проти Рильського і Сіробаба!”
― Марина Гримич, Клавка

“- Не «прилягу», а «приляжу»!!! Борець за російську секцію в Спілці українських письменників вживає українізми, та щей підсилює їх римою: «приляжу – поклажу»! Він навіть сам не помічає цього! От парадокс!
- Якщо чесно, я відразу теж не помітила, у нас на Євбазі всі так кажуть. І на київських робітничих слобідках! – розсміялася Єлизавета. – От курйоз так курйоз! А ти питаєш, Пашо, чого я не пишу «на великом и могучем».”
― Марина Гримич, Клавка

“– Я – комуністка, як то кажуть, «по зову серця»… Мені близька за духом Ванда, з її чоловічим характером, мужнім підходом до справи, разом із тим я не поділяю її поглядів на українську мову. Я не розумію, навіщо їй треба було писати Сталінові гнівного листа, що у визволеному Львові за один 1939 рік відкрилися 70 нових українських шкіл. Адже до тридцять дев’ятого там було 90 польських, 14 єврейських і лише 3 українські школи. Я цього не розумію.”
― Марина Гримич, Клавка

“Колись моя подруга мені сказала, що наша психіка тримається на чотирьох опорах: родина, друзі, робота та особисте життя. Відсутність хоча б однієї з них загрожує успішній життєдіяльності. У моєму випадку бракувало роботи, родини та гармонійного особистого життя. У Юлиному - майже всього. Хоча я тоді й не розуміла, наскільки мені пощастило з моїми опорами. Однак, мабуть, підсвідомо це змушувало мене рухатися далі. Тому, покидаючи палату №9, я бачила відчай у Юлиних очах. Вона наче розуміла - я рухаюся далі, а вона залишається на місці.”
― Ксенія Фукс, По той бік сонця