Ksyu

“Що більше я заглиблювалася в індивідуальні випадки воєнних злочинців, то менше вірила в те, що вони - монстри. А що як вони були звичайними людьми, такими ж, як ми, але котрі просто опинился в певних обставинах і зробили неправильний моральний вибір? Що тоді це каже про нас самих?
І ось ви сидите в судовій залі, стежачи день у день за підсудними. Спершу, як і Прімо Леві, ви запитуєте себе: "А чи справді це людина?". Сказати, що, мовляв, ні, це не людина, - надто просто; але дні минають, і ви бачите дедалі більше людсього в цих злочинцях. Згодом ви відчуваєте, що знаєте їх ледь не особисто. Ви розглядаєте їхні обличчя, потворні або симпатичні, помічаєте дрібні звички (позіхання, нотування якихось деталей, чухання голови, чищення нігтів), і питаєте себе: "А що як це все-таки людина?". Що довше ви їх знаєте, то більше дивуєтеся, як же вони могли скоїти такі злочини; всі ці офіціанти, таксисти, вчителі та селяни, які сидять навпроти вас. І чим більше ви усвідомлюєте, що воєнні злочинці можуть бути звичайними людьми, тим страшніше стає. Звісно, це тому, що в такому разі наслідки серйозніші, аніж якби вони справді були чудовиськами. Якщо звичайні люди коїли воєнні злочини, то це означає, що будто-хто з нас може їх коїти. Тепер ви розумієте, чому так легко і зручно вважати, що воєнні злочинці - монстри.”
― Slavenka Drakulić, They Would Never Hurt a Fly: War Criminals on Trial in The Hague

“58-я статья состояла из четырнадцати пунктов.
Из первого пункта мы узнаём, что контрреволюционным признаётся всякое действие (по ст. 6-й УК — и бездействие), направленное… на ослабление власти…
При широком истолковании оказалось: отказ в лагере пойти на работу, когда ты голоден и изнеможён, — есть ослабление власти. И влечёт за собой — расстрел. (Расстрелы отказчиков во время войны.)
[...]
(Или вот ещё образец широкого чтения. Хорошо помню одну встречу в Бутырках летом 1946. Некий поляк родился в Лемберге, когда тот был в составе Австро-Венгерской империи. До второй мировой войны жил в своём родном городе в Польше, потом переехал в Австрию, там служил, там в 1945 и арестован нашими. Он получил десятку по статье 54-1-а украинского кодекса, то есть за измену своей родине — Украине! — так как ведь город Лемберг стал к тому времени украинским Львовом! И бедняга не мог доказать на следствии, что уехал в Вену не с целью изменить Украине! Так он иссобачился стать предателем.)
[...]
Пункт второй говорит о вооружённом восстании, захвате власти в центре и на местах и в частности для того, чтобы насильственно отторгнуть какую-либо часть Союза Республик. За это — вплоть до расстрела (как и в каждом следующем пункте).
Расширительно (как нельзя было бы написать в статье, но как подсказывает революционное правосознание): сюда относится всякая попытка осуществить право любой республики на выход из Союза. Ведь «насильственно» — не сказано, по отношению к кому. Даже если всё население республики захотело бы отделиться, а в Москве этого бы не хотели, отделение уже будет насильственное. Итак, все эстонские, латышские, литовские, украинские и туркестанские националисты легко получали по этому пункту свои десять и двадцать пять.
[...]
Шестой пункт — шпионаж, был прочтён настолько широко, что если бы подсчитать всех осуждённых по нему, то можно было бы заключить, что ни земледелием, ни промышленностью, ни чем-либо другим не поддерживал жизнь наш народ в сталинское время, а только иностранным шпионажем и жил на деньги разведок. Шпионаж — это было нечто очень удобное по своей простоте, понятное и неразвитому преступнику и учёному юристу и газетчику, и общественному мнению.
Широта прочтения ещё была здесь в том, что осуждали не прямо за шпионаж, а за:
ПШ — Подозрение в Шпионаже;
НШ — Недоказанный Шпионаж, и за него всю катушку! И даже за
СВПШ — Связи, Ведущие к Подозрению (!) в Шпионаже.
То есть, например, знакомая знакомой вашей жены шила платье у той же портнихи (конечно, сотрудницы НКВД), что и жена иностранного дипломата.

Но никакой пункт 58-й статьи не толковался так расширительно и с таким горением революционной совести, как Десятый. Звучание его было: "Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти… а равно и распространение или изготовление или хранение литературы того же содержания". И оговаривал этот пункт в мирное время только нижний предел наказания (не ниже! не слишком мягко!), верхний же не ограничивался!
[...] Знаменитые расширения этого знаменитого пункта были:
— под "агитацией, содержащей призыв", могла пониматься дружеская (или даже супружеская) беседа с глазу на глаз, или частное письмо; а призывом мог быть личный совет. (Мы заключаем "могла, мог быть" из того, что так оно и бывало.)
— "подрывом и ослаблением" власти была всякая мысль, не совпадающая или не поднимающаяся по накалу до мыслей сегодняшней газеты. [...]
— под "изготовлением литературы" понималось всякое написанное в единственном экземпляре письма, записи, интимного дневника.

Пункт одиннадцатый был особого рода: он не имел самостоятельного содержания, а был отягощающим довеском к любому из предыдущих, если деяние готовилось организационно или преступники вступали в организацию.
На самом деле пункт расширялся так, что никакой организации не требовалось. Это изящное применение пункта я испытал на себе. Нас было двое, тайно обменивавшихся мыслями, — то есть зачатки организации, то есть организация!”
― Александр Солженицын, Архипелаг ГУЛАГ: 1918-1956: опыт художественного исследования

“- Так от, ця історія мене сильно зачепила, і я її перечитував слово у слово. Що більше я думав про ту історію, то складнішою вона видавалася. Тоді я порівняв наявні переклади - вони доволі близькі. Але є одне місце, яке мене непокоїло. Біблія короля Якова подає це так: коли Єгова питає Каїна, чому він розгнівався, то Єгова каже: "Коли ти добре робитимеш, то піднімеш обличчя своє, а коли недобре, то у дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати". Оце "мусиш" мене просто вразило, тому що в ньому є обіцянка, що Каїн подолає зло.
[...]
Тоді я взяв стандартну американську версію Біблії. На той час то був зовсім новий переклад. І цей фрагмент відрізнявся. Там сказано: "Іди пануй над ним". Це зовсім інше. Це не обіцянка, це наказ. Я почав буквально знемагати. Мене цікавило, яке ж слово вжито в оригіналі, щоб породити такі різні переклади.
[...]
І ось те золото, яке ми видобули зі своєї копальні, - "Ти можеш". Ти можеш опанувати гріх. 
[...]
Невже ви не розумієте? - вигукнув він. - Американський стандартний переклад наказує людям опанувати гріх, і можна назвати гріх невіданням. Переклад Біблії короля Якова дає обіцянку, і це означає, що людина неодмінно опанує гріх. Але слово на івриті, слово "тімшел" - "ти можеш" - надає вибір. Хтозна, чи це не найважливіше слово на світі? Воно каже, що шлях відкритий. Усе залежить від самої людини. Бо якщо "ти можеш", то вірно і те, що "ти не можеш". Невже це не ясно?
- Ясно. Мені ясно. Але ж ви не вірите, що це закон Божий. Чому ж тоді ви відчуваєте його значущість?
- Ага! - вигукнув Лі. - Я давно хотів це вам пояснити. Я передбачав ваші питання, отже, я добре підготувався. Будь-який твір, що вплинув на мислення і життя незліченої кількості людей, є значущим. Багато мільйонів у своїх сектах і церквах відчувають наказ: "Іди пануй!" - і повністю віддаються послуху. Інші мільйони більше відчувають Божу волю у "ти мусиш". Хай що вони робитимуть, це не може вплинути на те, що судилося. Але "ти можеш"! Це дає чоловіку велич, це прирівнює його до богів, оскільки у своїй слабкості й ницості, у братовбивстві, він все ж таки має грандіозний вибір. Він може обрати свій шлях, боротися і перемогти, - у голосі Лі бринів тріумф.
- А ти сам у все це віриш, Лі? - спитав Адам.
- Так, вірю. Так, я в це вірю. Дуже легко - через лінощі, або через слабкість - впасти навколішки перед божеством і сказати: "А що я міг зробити? Так судилося". Тепер подумайте про велич вибору! Вибір робить людину людиною. Кицька не має вибору, і бджола мусить робити мед. Тут немає нічого божественного. [...]
Я викурюю дві свої люльки по обіді, ні більше і не менше, як наші старші. І відчуваю, що я людина. І відчуваю, що людина - це щось дуже важливе, можливо, важливіше за зірку. Це не богослов'я. У мене немає схильності до богів. Але я маю в собі нову любов до того блискучого знаряддя, до людської душі. Вона чарівна й унікальна, їй немає нічого рівного на всьому світі. На неї завжди нападають, але вона неруйнівна, тому що - "ти можеш".”
― John Steinbeck, East of Eden

“Я постійно запитую себе, чи не було б для всіх нас краще, якби ми не ховалися, якби нас уже давно вбили. Тоді ми не мусили б так страждати, а також не наражали б на небезпеку наших вірних помічників. Але ми жахаємося такої думки. Ми й досі любимо життя, ми ще не забули голосу природи, ми й досі сподіваємося, сподіваємося на все.”
― Anne Frank, The Diary of Anne Frank