Sign in with Facebook
78,322 books
—
291,975 voters
“Я постійно запитую себе, чи не було б для всіх нас краще, якби ми не ховалися, якби нас уже давно вбили. Тоді ми не мусили б так страждати, а також не наражали б на небезпеку наших вірних помічників. Але ми жахаємося такої думки. Ми й досі любимо життя, ми ще не забули голосу природи, ми й досі сподіваємося, сподіваємося на все.”
― The Diary of Anne Frank
― The Diary of Anne Frank
“Любов – це мистецтво? Якщо так, тоді вона потребує знань та зусиль. Чи це просто приємне відчуття, котре переживають випадково, – те, у що людина «поринає», якщо їй пощастило? Ця невеличка книжка ґрунтується на першому припущенні, тоді як більшість людей сьогодні, поза сумнівом, вірять у друге.
Це трапляється не тому, що люди підтримують думку, ніби любов не є важливою. Насправді вони спраглі до неї – переглядають численні фільми про щасливі й нещасливі історії кохання, слухають сотні примітивних любовних пісень, – однак водночас мало хто вважає, що, коли йдеться про любов, йому треба чогось учитися. Таке специфічне ставлення ґрунтується на кількох судженнях, які поодинці чи вкупі підживлюють його. Для більшості людей проблема любові передусім полягає в тому, щоб любили їх, а не вони самі, тож ідеться зовсім не про здатність людини любити. Отже, для них проблемою є те, як зробити, щоб їх любили, як бути тими, кого люблять. У своєму прагненні досягти цієї мети вони обирають кілька шляхів. Один зі способів – той, що його зазвичай дотримуються чоловіки, – це бути успішним, бути настільки владним і багатим, наскільки це дозволяють ресурси соціального статусу. Другий шлях – яким рухаються жінки, – це прагнення бути привабливою, вдосконалювати своє тіло, стиль в одязі тощо. Інші шляхи, що ведуть до привабливості, – їх обирають і чоловіки, і жінки – передбачають розвиток гарних манер, вміння цікаво підтримати бесіду, допомогу іншим, скромність та позбавлення агресії. Більшість зі способів, що допомагають досягти любові інших до себе, – ті самі, які використовують, щоб досягти успіху, «здобувати друзів та впливати на людей». Насправді ж для більшості людей у нашому суспільстві те, що їх люблять, становить собою щось на кшталт суміші популярності та сексуальної привабливості.
Другою передумовою, яка криється за ідеєю, що в любові немає чого вчитися, є припущення, нібито проблема любові – це проблема об'єкта, а не здібності. Люди гадають, що любити – це просто, а от знайти правильний об'єкт для своєї любові чи досягти того, щоб любили тебе, – складно. [...]
Третє хибне судження, яке формує припущення про те, що, коли йдеться про любов, тут немає чого вчитися, ґрунтується на змішуванні початкового досвіду «поринання» в кохання і тривалого перебування у стані закоханості.
Коли двоє людей, які досі були чужими одне одному, як і ми всі, раптом дозволяють стіні між ними впасти й почуваються близькими, одним цілим – цей момент єднання є одним із найбільш піднесених та бентежних життєвих переживань. Іще більш чудовим і дивовижним цей момент є для тих, хто досі був відлюдькуватим, самотнім, не знав любові. Диво раптової близькості часто полегшується, якщо воно було поєднане із сексуальним потягом та фізичною близькістю або ініціюється ними. Одначе за своєю природою цей тип любові триває недовго. Двоє людей краще пізнають одне одного, їхня близькість починає втрачати свої дивовижні риси, аж доки суперечності, розчарування та відчуття нудьги не знищать усе, що лишилося від початкового захвату. Утім, спочатку закохані цього не усвідомлюють: насправді вони сприймають силу своєї палкої «одержимості» одне одним як доказ любові, тоді як ці явища можуть лише свідчити про те, наскільки самотніми вони були досі.
Думка про те, що любити – то найлегша річ, протягом тривалого часу була поширеною ідеєю щодо кохання, попри непереборні докази протилежного.”
― The Art of Loving
Це трапляється не тому, що люди підтримують думку, ніби любов не є важливою. Насправді вони спраглі до неї – переглядають численні фільми про щасливі й нещасливі історії кохання, слухають сотні примітивних любовних пісень, – однак водночас мало хто вважає, що, коли йдеться про любов, йому треба чогось учитися. Таке специфічне ставлення ґрунтується на кількох судженнях, які поодинці чи вкупі підживлюють його. Для більшості людей проблема любові передусім полягає в тому, щоб любили їх, а не вони самі, тож ідеться зовсім не про здатність людини любити. Отже, для них проблемою є те, як зробити, щоб їх любили, як бути тими, кого люблять. У своєму прагненні досягти цієї мети вони обирають кілька шляхів. Один зі способів – той, що його зазвичай дотримуються чоловіки, – це бути успішним, бути настільки владним і багатим, наскільки це дозволяють ресурси соціального статусу. Другий шлях – яким рухаються жінки, – це прагнення бути привабливою, вдосконалювати своє тіло, стиль в одязі тощо. Інші шляхи, що ведуть до привабливості, – їх обирають і чоловіки, і жінки – передбачають розвиток гарних манер, вміння цікаво підтримати бесіду, допомогу іншим, скромність та позбавлення агресії. Більшість зі способів, що допомагають досягти любові інших до себе, – ті самі, які використовують, щоб досягти успіху, «здобувати друзів та впливати на людей». Насправді ж для більшості людей у нашому суспільстві те, що їх люблять, становить собою щось на кшталт суміші популярності та сексуальної привабливості.
Другою передумовою, яка криється за ідеєю, що в любові немає чого вчитися, є припущення, нібито проблема любові – це проблема об'єкта, а не здібності. Люди гадають, що любити – це просто, а от знайти правильний об'єкт для своєї любові чи досягти того, щоб любили тебе, – складно. [...]
Третє хибне судження, яке формує припущення про те, що, коли йдеться про любов, тут немає чого вчитися, ґрунтується на змішуванні початкового досвіду «поринання» в кохання і тривалого перебування у стані закоханості.
Коли двоє людей, які досі були чужими одне одному, як і ми всі, раптом дозволяють стіні між ними впасти й почуваються близькими, одним цілим – цей момент єднання є одним із найбільш піднесених та бентежних життєвих переживань. Іще більш чудовим і дивовижним цей момент є для тих, хто досі був відлюдькуватим, самотнім, не знав любові. Диво раптової близькості часто полегшується, якщо воно було поєднане із сексуальним потягом та фізичною близькістю або ініціюється ними. Одначе за своєю природою цей тип любові триває недовго. Двоє людей краще пізнають одне одного, їхня близькість починає втрачати свої дивовижні риси, аж доки суперечності, розчарування та відчуття нудьги не знищать усе, що лишилося від початкового захвату. Утім, спочатку закохані цього не усвідомлюють: насправді вони сприймають силу своєї палкої «одержимості» одне одним як доказ любові, тоді як ці явища можуть лише свідчити про те, наскільки самотніми вони були досі.
Думка про те, що любити – то найлегша річ, протягом тривалого часу була поширеною ідеєю щодо кохання, попри непереборні докази протилежного.”
― The Art of Loving
“Дзеркала тут немає, хоча на стіні над умивальником чітко видно місце, де воно колись висіло. Може, так навіть краще, можливо, це навіть і добре, що вона себе не бачить - не тепер. Людина, яка щодня бачить своє відображення у дзеркалі, вірить, що бачить саме себе, і це віддзеркалення вселяє в людину якусь впевненість, самоповагу. Але споглядання обличчя має сенс тільки якщо справді можеш себе впізнати в дзеркалі. С. не хоче себе впізнавати. Жодна з них не хоче бачити себе й упізнавати в полоні "жіночої кімнати".
Тепер тут живуть геть інші люди, їхні обличчя більше їм не належать, навіть вони тепер належать концтабору.
С. пригадує, що вона чітко зрозуміла в тому приміщенні: концтабір - це не тільки міце, де вона опинилася, концтабір - це стан її тіла й душі.”
―
Тепер тут живуть геть інші люди, їхні обличчя більше їм не належать, навіть вони тепер належать концтабору.
С. пригадує, що вона чітко зрозуміла в тому приміщенні: концтабір - це не тільки міце, де вона опинилася, концтабір - це стан її тіла й душі.”
―
“Ось стоїть могутній корабель з яскраво освітленим трапом, по ньому рине потік людей, дехто з них поспішає, наче боїться останньої миті спізнитися, це не корабель, а блискучий палац, і зветься він уже не "Нормандія", а Спасіння, Втеча, Порятунок, для десятків тисяч людей у сотнях міст Європи, в безлічі третьорядних готелів і льохів він здається недосяжною мрією, а поряд із ним стоїть жінка, нутро якої пожирає смерть, і тоненьким приємним голоском каже: "Я б хотіла залишитись тут".
Усе втратило глузд. Для емігрантів з "Ентернасіоналя", для тисяч інших "Ентернасіоналів", розкиданих по Європі, для всіх цькованих, переслідуваних, для тих, хто ще намагався втекти й кого вже спіймали, цей корабель був би обітованою землею, вони б зомліли від щастя, заридали б і кинулися б цілувати трап, повірили б у диво, якби мали такий квиток, який тріпотів у цій втомленій руці поряд із ним, у руці людини, яка й так була в дорозі до смерті і яка байдуже сказала, що хотіла б залишитися тут.
Надійшов гурт американців. Спокійно, голосно розмовляючи. В них було часу та часу. Їх спонукало виїхати посольство, і вони саме про це говорили. Шкода, звичайно. Цікаво було б поглянути, що тут робитиметься далі. Та й що з ними, американцями, могло б статися? Вони ж під захистом посольства! Америка — нейтральна держава! Справді шкода!
Запах парфумів. Оздоби. Бризки діамантів. Ще кілька годин тому вони вечеряли в "Максима", ціни в перерахунку на долари були сміховинно дешеві. Вони пили "кортон" урожаю 1929, а наостанці "пол роже" врожаю 1928 року. І ось тепер "Нормандія". Тут вони підуть у бар, пограють у триктрак, вип'ють по кілька чарок віскі… А перед посольствами — довжелезні черги людей, що вже втратили будь-яку надію, над ними, немов хмара, навис смертельний страх, у приймальнях перевтомлені службовці консульства, воєнно-польовий суд в особі простого секретаря, що тільки хитає головою: "Ні! Ніяких віз! Неможливо", смертний присуд, який мовчки ухвалюють невинно засудженим, приреченим мовчки приймати його… Равік дивився на корабель, і то вже був не корабель, а ковчег, легкий ковчег, що вирушав у плавання, рятуючись від потопу. Колись від нього пощастило втекти, а тепер він знов насувається й ось-ось затопить усе.
[...]
І ось трап поволі підіймається. Дивне почуття — ніби той трап ніколи вже не опуститься. Все. Вузенька смужка води. Кордон. Ширина тієї смужки — два метри, а проте це вже кордон між Європою й Америкою. Між порятунком і загибеллю.”
― Arch of Triumph
Усе втратило глузд. Для емігрантів з "Ентернасіоналя", для тисяч інших "Ентернасіоналів", розкиданих по Європі, для всіх цькованих, переслідуваних, для тих, хто ще намагався втекти й кого вже спіймали, цей корабель був би обітованою землею, вони б зомліли від щастя, заридали б і кинулися б цілувати трап, повірили б у диво, якби мали такий квиток, який тріпотів у цій втомленій руці поряд із ним, у руці людини, яка й так була в дорозі до смерті і яка байдуже сказала, що хотіла б залишитися тут.
Надійшов гурт американців. Спокійно, голосно розмовляючи. В них було часу та часу. Їх спонукало виїхати посольство, і вони саме про це говорили. Шкода, звичайно. Цікаво було б поглянути, що тут робитиметься далі. Та й що з ними, американцями, могло б статися? Вони ж під захистом посольства! Америка — нейтральна держава! Справді шкода!
Запах парфумів. Оздоби. Бризки діамантів. Ще кілька годин тому вони вечеряли в "Максима", ціни в перерахунку на долари були сміховинно дешеві. Вони пили "кортон" урожаю 1929, а наостанці "пол роже" врожаю 1928 року. І ось тепер "Нормандія". Тут вони підуть у бар, пограють у триктрак, вип'ють по кілька чарок віскі… А перед посольствами — довжелезні черги людей, що вже втратили будь-яку надію, над ними, немов хмара, навис смертельний страх, у приймальнях перевтомлені службовці консульства, воєнно-польовий суд в особі простого секретаря, що тільки хитає головою: "Ні! Ніяких віз! Неможливо", смертний присуд, який мовчки ухвалюють невинно засудженим, приреченим мовчки приймати його… Равік дивився на корабель, і то вже був не корабель, а ковчег, легкий ковчег, що вирушав у плавання, рятуючись від потопу. Колись від нього пощастило втекти, а тепер він знов насувається й ось-ось затопить усе.
[...]
І ось трап поволі підіймається. Дивне почуття — ніби той трап ніколи вже не опуститься. Все. Вузенька смужка води. Кордон. Ширина тієї смужки — два метри, а проте це вже кордон між Європою й Америкою. Між порятунком і загибеллю.”
― Arch of Triumph
“58-я статья состояла из четырнадцати пунктов.
Из первого пункта мы узнаём, что контрреволюционным признаётся всякое действие (по ст. 6-й УК — и бездействие), направленное… на ослабление власти…
При широком истолковании оказалось: отказ в лагере пойти на работу, когда ты голоден и изнеможён, — есть ослабление власти. И влечёт за собой — расстрел. (Расстрелы отказчиков во время войны.)
[...]
(Или вот ещё образец широкого чтения. Хорошо помню одну встречу в Бутырках летом 1946. Некий поляк родился в Лемберге, когда тот был в составе Австро-Венгерской империи. До второй мировой войны жил в своём родном городе в Польше, потом переехал в Австрию, там служил, там в 1945 и арестован нашими. Он получил десятку по статье 54-1-а украинского кодекса, то есть за измену своей родине — Украине! — так как ведь город Лемберг стал к тому времени украинским Львовом! И бедняга не мог доказать на следствии, что уехал в Вену не с целью изменить Украине! Так он иссобачился стать предателем.)
[...]
Пункт второй говорит о вооружённом восстании, захвате власти в центре и на местах и в частности для того, чтобы насильственно отторгнуть какую-либо часть Союза Республик. За это — вплоть до расстрела (как и в каждом следующем пункте).
Расширительно (как нельзя было бы написать в статье, но как подсказывает революционное правосознание): сюда относится всякая попытка осуществить право любой республики на выход из Союза. Ведь «насильственно» — не сказано, по отношению к кому. Даже если всё население республики захотело бы отделиться, а в Москве этого бы не хотели, отделение уже будет насильственное. Итак, все эстонские, латышские, литовские, украинские и туркестанские националисты легко получали по этому пункту свои десять и двадцать пять.
[...]
Шестой пункт — шпионаж, был прочтён настолько широко, что если бы подсчитать всех осуждённых по нему, то можно было бы заключить, что ни земледелием, ни промышленностью, ни чем-либо другим не поддерживал жизнь наш народ в сталинское время, а только иностранным шпионажем и жил на деньги разведок. Шпионаж — это было нечто очень удобное по своей простоте, понятное и неразвитому преступнику и учёному юристу и газетчику, и общественному мнению.
Широта прочтения ещё была здесь в том, что осуждали не прямо за шпионаж, а за:
ПШ — Подозрение в Шпионаже;
НШ — Недоказанный Шпионаж, и за него всю катушку! И даже за
СВПШ — Связи, Ведущие к Подозрению (!) в Шпионаже.
То есть, например, знакомая знакомой вашей жены шила платье у той же портнихи (конечно, сотрудницы НКВД), что и жена иностранного дипломата.
Но никакой пункт 58-й статьи не толковался так расширительно и с таким горением революционной совести, как Десятый. Звучание его было: "Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти… а равно и распространение или изготовление или хранение литературы того же содержания". И оговаривал этот пункт в мирное время только нижний предел наказания (не ниже! не слишком мягко!), верхний же не ограничивался!
[...] Знаменитые расширения этого знаменитого пункта были:
— под "агитацией, содержащей призыв", могла пониматься дружеская (или даже супружеская) беседа с глазу на глаз, или частное письмо; а призывом мог быть личный совет. (Мы заключаем "могла, мог быть" из того, что так оно и бывало.)
— "подрывом и ослаблением" власти была всякая мысль, не совпадающая или не поднимающаяся по накалу до мыслей сегодняшней газеты. [...]
— под "изготовлением литературы" понималось всякое написанное в единственном экземпляре письма, записи, интимного дневника.
Пункт одиннадцатый был особого рода: он не имел самостоятельного содержания, а был отягощающим довеском к любому из предыдущих, если деяние готовилось организационно или преступники вступали в организацию.
На самом деле пункт расширялся так, что никакой организации не требовалось. Это изящное применение пункта я испытал на себе. Нас было двое, тайно обменивавшихся мыслями, — то есть зачатки организации, то есть организация!”
― Архипелаг ГУЛАГ: 1918-1956: опыт художественного исследования
Из первого пункта мы узнаём, что контрреволюционным признаётся всякое действие (по ст. 6-й УК — и бездействие), направленное… на ослабление власти…
При широком истолковании оказалось: отказ в лагере пойти на работу, когда ты голоден и изнеможён, — есть ослабление власти. И влечёт за собой — расстрел. (Расстрелы отказчиков во время войны.)
[...]
(Или вот ещё образец широкого чтения. Хорошо помню одну встречу в Бутырках летом 1946. Некий поляк родился в Лемберге, когда тот был в составе Австро-Венгерской империи. До второй мировой войны жил в своём родном городе в Польше, потом переехал в Австрию, там служил, там в 1945 и арестован нашими. Он получил десятку по статье 54-1-а украинского кодекса, то есть за измену своей родине — Украине! — так как ведь город Лемберг стал к тому времени украинским Львовом! И бедняга не мог доказать на следствии, что уехал в Вену не с целью изменить Украине! Так он иссобачился стать предателем.)
[...]
Пункт второй говорит о вооружённом восстании, захвате власти в центре и на местах и в частности для того, чтобы насильственно отторгнуть какую-либо часть Союза Республик. За это — вплоть до расстрела (как и в каждом следующем пункте).
Расширительно (как нельзя было бы написать в статье, но как подсказывает революционное правосознание): сюда относится всякая попытка осуществить право любой республики на выход из Союза. Ведь «насильственно» — не сказано, по отношению к кому. Даже если всё население республики захотело бы отделиться, а в Москве этого бы не хотели, отделение уже будет насильственное. Итак, все эстонские, латышские, литовские, украинские и туркестанские националисты легко получали по этому пункту свои десять и двадцать пять.
[...]
Шестой пункт — шпионаж, был прочтён настолько широко, что если бы подсчитать всех осуждённых по нему, то можно было бы заключить, что ни земледелием, ни промышленностью, ни чем-либо другим не поддерживал жизнь наш народ в сталинское время, а только иностранным шпионажем и жил на деньги разведок. Шпионаж — это было нечто очень удобное по своей простоте, понятное и неразвитому преступнику и учёному юристу и газетчику, и общественному мнению.
Широта прочтения ещё была здесь в том, что осуждали не прямо за шпионаж, а за:
ПШ — Подозрение в Шпионаже;
НШ — Недоказанный Шпионаж, и за него всю катушку! И даже за
СВПШ — Связи, Ведущие к Подозрению (!) в Шпионаже.
То есть, например, знакомая знакомой вашей жены шила платье у той же портнихи (конечно, сотрудницы НКВД), что и жена иностранного дипломата.
Но никакой пункт 58-й статьи не толковался так расширительно и с таким горением революционной совести, как Десятый. Звучание его было: "Пропаганда или агитация, содержащие призыв к свержению, подрыву или ослаблению Советской власти… а равно и распространение или изготовление или хранение литературы того же содержания". И оговаривал этот пункт в мирное время только нижний предел наказания (не ниже! не слишком мягко!), верхний же не ограничивался!
[...] Знаменитые расширения этого знаменитого пункта были:
— под "агитацией, содержащей призыв", могла пониматься дружеская (или даже супружеская) беседа с глазу на глаз, или частное письмо; а призывом мог быть личный совет. (Мы заключаем "могла, мог быть" из того, что так оно и бывало.)
— "подрывом и ослаблением" власти была всякая мысль, не совпадающая или не поднимающаяся по накалу до мыслей сегодняшней газеты. [...]
— под "изготовлением литературы" понималось всякое написанное в единственном экземпляре письма, записи, интимного дневника.
Пункт одиннадцатый был особого рода: он не имел самостоятельного содержания, а был отягощающим довеском к любому из предыдущих, если деяние готовилось организационно или преступники вступали в организацию.
На самом деле пункт расширялся так, что никакой организации не требовалось. Это изящное применение пункта я испытал на себе. Нас было двое, тайно обменивавшихся мыслями, — то есть зачатки организации, то есть организация!”
― Архипелаг ГУЛАГ: 1918-1956: опыт художественного исследования
Goodreads Librarians Group
— 325411 members
— last activity 0 minutes ago
Goodreads Librarians are volunteers who help ensure the accuracy of information about books and authors in the Goodreads' catalog. The Goodreads Libra ...more
Ksyu’s 2025 Year in Books
Take a look at Ksyu’s Year in Books, including some fun facts about their reading.
335 books
|
75 friends
3,165 books
|
560 friends
1,117 books
|
200 friends
1,108 books
|
250 friends
343 books
|
6 friends
1,251 books
|
586 friends
567 books
|
1,548 friends
105 books
|
19 friends
More friends…
Favorite Genres
Polls voted on by Ksyu
Lists liked by Ksyu
