Status Updates From Зло. Розкриття сутності зла...

Якщо Бог існує, то інколи він спить

Усім життєвим несправедливостям і негараздам, яких зазнає людина, не можна знайти розумного пояснення чи віддати їх під Божу відповідальність

Якщо зло має захисників у сучасній європейській літературі, це можна зрозуміти. Без великої життєвої злоби немає ні доброти, ні мо- ральної святості. Не стало б злоби, не стало б глибинності й розмаїття життя й уся загадка існування звелася б до однозначної поверхневої мовної протилежності. Це створює складнощі для мистецького виразу, живого та глибокого доторку до всього людського.

Якщо не задовольняти людські інстинкти, потяги й потреби, людина стане небезпечною, як звір. Зло у такому разі може бути виправданим людським бунтом проти утисків і нестатків.

Жалюгідні умови існування – війна, ув’язнення чи матеріальні зубожіння – роблять людину жорстокішою, твариннішою. Страждання може вивільнити у людині звіра. Стадна поведінка також привчає людину до зла. Зло більше не можна вважати винятково моральною енергією.

Значна частина того, що ми вважаємо злобою минулого століття, було його глупотою. Якщо поміркувати про катастрофи Другої світової війни, інколи причиною їх виникнення була моральна зіпсутість людей, але передусім варто звинувачувати глупоту: ці катастрофи були гіркими плодами співпраці хворих політичних лідерів і мас, які заворожено, сліпо й боязко за ними йшли.

Сартр і Камю стоять на боці абсолютного апріорного добра, хоч і вважають, що людська діяльність одна з найважливіших людських апріорних сутностей. Вони вважають, що совість теж можна вибудувати. Жан Жене – моральний нігіліст, який забуває про трансцендентальне «я», сатанинський Тартюф.

Ніцше, своєю чергою, мораліст емпіричного «я», який не має уявлення про існування «я» трансцендентального, лише припускає, що людську совість і почуття вини можна приспати і що генеалогія всієї моралі базується на досвіді.

Також Ж.Гюїсманс є представником трансцендентального «я» і його моралі,шукаючи втрачену святість у злобі сучасного світу, бо вірить, що людське трансцендентальне «я» незмінно прагне до чистоти.

Достоєвського, наприклад, можна назвати моралістом трансцендентального «я». Мораль його персонажів містить сильну апріорну складову, яка існує завдяки його позитивному баченню людини. К’єркегор і де Унамуно стають на захист вродженої доброти людини, яка з часом розсіюється.

Мораль, моралізм і «здоровий глузд» можуть служити злу, якщо дисонують із динамічним характером життя. «Здоровий глузд» може зазнати відчуження від життя, спотворення внаслідок зіткнення з панівними суспільними структурами та положеннями, стати шкідливим. Моралізм може стати інструментом брехливої влади.

Дитина у світовій літературі представляє добро. У секуляризованій традиції письменники інтуїтивно послуговуються цим символом доброти. Це останні пристанища доброти та святості у секуляризованому світі, і за їхньою допомогою зображення зла також набуває глибини

Якщо істинний диявол виступає символом пристрастей та інстинктів, то Люцифер представляє гуманнішого й ідеальнішого буремника та заступника свободи. Він став у європейській літературі старшим братом романтиків, союзником маргіналів, бунтівником, який сам починає революцію на знак протесту проти всілякої тиранії та захищає право особистості на самовизначення

Якщо задуматися глибше, то істинно злої людини не існує. Лише так звані добрі створюють погану людину. Їх цікавить зло, тому що це умова їхньої власної свободи, їхній ворог, який народжується знову й знову

Міф про таємний зв’язок знання та зла теж вічний. Один із перших його варіантів був уже у біблійній історії про створення світу. Там Адама спокушають спробувати плід з дерева «пізнання добра і зла». Знання вже тоді вважалося небезпечним і гріховним.

Зло панує у світі й без уособленого диявола.

Трактування подій – це застосування влади. Лише обі- знаність із багатозначністю правд і цінностей захищає істину, яка завжди багатопланова. Також творчість потребує багатозначного трактування явищ. Її протилежність, переконання, – це духовна стагнація.

Роман "Доріан Грей" є усвідомленим протестом проти вікторіанського пуританства. Імморалістська література існувала на європейському континенті за всіх часів. чорні меси та таємні сатанинські зборища в епоху середньовіччя й Нового часу займалися пошуком сексуальної свободи. Еротика, принаймні у християнській Європі, була найважливішою складовою імморальних таємних дійств

У німецького естетика Фридриха Шиллера для цього є хороше пояснення: «Що ми під моральним кутом зору засуджуємо, тим можемо естетично захоплюватися»

Мистецтво у своїй вітальності перебуває поза межами добра і зла.

Література реалізму і натуралізму також звертає увагу на те, що голод і бідність примножують зло і змушують людей поводитись аморально. Багатьма способами описано, як погані умови й неможливість задовольнити базові людські потреби породжують зло.

Цікаво, як ми це будемо осмислювати після перемоги
"Жодний із воєнних героїв не може похвалитися чистими руками. Війна позбавляє людину її первинної миролюбної сутності, ламає її духовний стрижень, шокує насильством і витягує тваринний бік назовні. Врешті, вона дає прихованому в людині злу владу, а душевно викривленим і геть хворим цілковиту свободу"

численні західні європейці були щасливі не знати і про наявність сталінських таборів. Хоч би як парадоксально це звучить, ця загальна необізнаність частково полегшувала західноєвропейській людині грішну ношу Світової війни.

відносно нор- мальна людина може без жодного садистського потягу й без здорового почуття вини стати гвинтиком у механізмі знищення людських життів, якщо не мислитиме критично

Причиною страждань, злочинів, жорстокості та насильства Другої світової війни стало не лише те, що їх чинили люди патологічно злі чи ж людська мораль була винятково низькою. Сьогодні зрозуміло, що небезпечні ідеологічні та політичні діяння того часу стали можливими через духовну пасивність, стадний дух і, врешті-решт, страх

важливу складову зла становить дурість, що може перемогти навіть у людині духу.

Література виявляє те, що дурість є причиною страждань не меншою мірою, ніж моральна порочність, як думає переважна більшість. Медом для диявола є радше нерозумність, аніж ледарство, як каже давня на- родна мудрість. Не все, що видається злом, ним є. Зло не розгоряється без людської дурості. Зло не живе лише в інстинктах, воно може бути також у духовному застої та у духовному ледарстві.