Yuliia Bedenko > Recent Status Updates

Нам не хочеться, щоб діти йшли за власними мріями і також не хочеться, щоб вони обирали наші дороги. Це ми хочемо йти дорогами власних дітей, коли ті здійснюють наші мрії.

Наприкінці карʼєри людина шукає сенс, на початку - ціль.

Навіть мед не міг підсолодити цей оцет.

Між незрозумілим новим і пережитим старим досвідом, вони обирали зрозуміле минуле. Хай як від нього тхне гниллю. Зате своє.

Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обовʼязково з нами трапляється.
Штука лише в тому, що завжди надто
пізно і завжди якось не так.

Це буде довга товстенна книжка без сюжету, про місто, в якому не змінюється нічого, крім поколінь людей, яким треба кимось бути і вони чекають, що хтось прийде до них і скаже, ким вони повинні стати, якого вони роду, і куди мають йти.

Мій батько поїхав з міста, яке я намагаюсь забути.

Народи - і всі хвороби зникнуть.
Нації вимирають через те, що їхні жінки відмовляються зцілюватись і народжувати. 🤦‍♀️

Нас повезли на екскурсію у Святогірськ. Кожна людина, народжена на Донбасі, мусила там побувати.
——
Мама бризкає на мене святою водою й витирає обличчя подолом.
- яка мати народила - та й зцілила.

Ми живем не в росії, хоча по телеку цього не скажеш.

Мама надійно оберігає мене від досягнень.

Що я знаю вже про себе?
Я - погана спортсменка, у мене немає совісті, я вся в батька й народжена, щоб бути мамі помічницею. Я - не загартована й квола. Прикрасити мене може тільки скромність. Та й це не факт.

Сестра вагітна.
Вагітним не можна стригтися. Фарбуватися. Вʼязати й шити. Щоб дитинка не заплуталась у пуповині.

Дитячі травми покидають мене, коли мама каже:
- Не було такого.

Зашила в труси йому гроші й склала перелік того, що купити.
—-
Батя постійно працює й підпрацьовує, що називається шабашка.

Я була народжена помічницею.

Уроки ДПЮ.
Це - втрачене покоління.
Вони досить мотивовані, щоб на швидкість збирати автомат і надягати протигаз.

Ввечері на Різдво сидіти треба тихо і в темряві. Якщо в домі буде світло чи звуки концерту «Пісня-97», то в дім прийдуть колядники й заколядують нам. Це коштує грошей.

Кутя - це така рисова каша на солодкій воді, в яку кладуть ништячки, які в звичайному житті тобі просто так не дадуть - бо спочатку ти мусиш поїсти і з хлібом.

Ми святкуємо Новий рік двічі - за київським і за московським часом. Так роблять усі люди. Але бажання здійснюються лише за московським.
—-
Скорботні старушки підводять до труни мого брата. Поцілуй дєдушку.

Квітли абрикоси, і брат обовʼязково нажирався зелених, щоб потім хворіти на дрисню.

Кожна хвилина, проведена не за роботою, видавалась бабі ледарюванням.

Жалітися, на думку батьків, мені не було на що. І мені нічого не залишалось, як погодитися.

Книзі ходили на відро. А взимку в калошах бігали до деревʼяного нужника на вулиці. Де підтиралися газетою «Правда». Газету треба було добре пожмакати.