Alla.K > Recent Status Updates

ти мусиш осягнути свої власні межі, щоб вийти за них.

окупація - не кінець війни, а биття лежачого.

твоє життя - не хронологія. твоє життя для тебе - набір ключових епізодів і станів, які потім згадуєш і довигадуєш ціле життя.

з людьми завжди великий ризик розчарування. твого розчарування в них. їхнього в тобі. твого в собі.

як тяжко, виявляється, емпатично зрозуміти чуже щастя. тяжче, ніж чужий біль. можливо, біль у нас більш схожий.

питання сенсу зникає, коли він у тебе є.

коли твій робот гине - це не смертельно.
коли помираєш ти - це тебе вбиває.

в кожен спогад неминуче потрапляють домішки фантазії.
чим частіше згадуєш, тим більшою кількістю шарів лакується минуле.
намагаючись повторно пережити пережите, ти його неминуче змінюєш.

через авторитарні зміни клімату по всій Землі спалахують пожежі воєн.

я був пустим, наче очерет, що дозволяє вітрові заповнити себе, аби зазвучати.

«одна хвилина прикидання кимось кращим, ніж ти є, призводить до ще однієї хвилини прикидання, що ти є кращою, аніж насправді- і за десяток років ти усвідомлюєш раптом, що провела життя, лише прикидаючись кимось значно кращим…»

Статую не будують на землі - її висікають з брили мармуру - і я часто думаю, чи нас так само не формують ті якості, яких нам бракує, окреслюючи порожній простір, де мав би бути мармур.

Горе - це ампутація, а надія - невиліковна гемофілія: кров тече, тече, тече…

«надія - це як скалка скла в нозі. поки стирчить у тілі, завдає тобі болю на кожному кроці, хочеш ти цього чи ні. але коли її витягти, рана покривавить трохи, поки все загоїться, і врешті ти зможеш знову бігати.»

measuring my escapism one book at a time 🤓