Maria’s Reviews > Інститутка. Оповідання > Status Update

Часом бійку забудеш у годину, а якесь там слово гіркее вразить тебе до самого серця, — місяці, роки памʼятатимеш...

Звісно, чоловік і в щасті, то часом смуток обіймає

В селі хоч і не без добрих людей, та кожний із своєю напастю змагається, свою біду оплакує.

Он лихо, то лихо: що нікого тобі згадати, ніхто й тебе не згадає; нікуди піти й ніде зостатись. Усі тобі чужі, і все, усе чуже: і хата, і люди, і одежа...

— Воли в ярмі, та й ті ревуть, а то щоб душа
християнська всяку догану, всяку кривду терпіла і не озвалась!

Рад би я, — каже, — небо прихилити, та не хилиться!

«Таке молоде, а таке немилосердне, господи!»

то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе.

Учись та й забудь! І тим, що учать — нуда, і тим, що вчаться — біда.

Нащо мені те знати, як по небу зорі ходять або як люди живуть поза морями та чи в їх добре там, та чи в їх недобре там? Аби я знала, чим мені себе між людьми показати...