Maria’s Reviews > Террі Пратчетт: Життя з примітками > Status Update

Але телефон хорошого особистого помічника завжди ввімкнений. — Прим. авт.

Та чи продовжує він жити в іншій формі, деінде? Ну, сам Террі перед смертю казав мені, що, якщо виявиться, що по той бік щось є, він подзвонить і дасть мені знати.
Поки не дзвонив

Цей перелік книжок, які так ніколи і не вийдуть, розбиває серденько. Але сам факт, що жорсткий диск з усім неопублікованим таки знищили вінтажним паровим катком на науковому ярмарку, дуже пратчеттівський

НАРЕШТІ, СЕР ТЕРРІ, МИ ВИРУШАЄМО.
Террі взяв Смерть за руку і слідом за ним пройшов крізь двері, що вели до чорної пустелі під безмежним нічним небом.
КІНЕЦЬ.

Я спитав його:
— Як гадаєш, Террі, тебе і досі читатимуть за триста років?
— Святий боже, - заохав він. — Звісно, що ні. За триста років ми всі жертимемо одне одного.

Утім, як і завжди, головне завдання Террі в місті полягало в тому, щоб не менше до хвилин
пояснювати студентам, чому саме творчого писання неможливо навчити.

Він нервувався. Як поясниш людям, як це - писати? Ти або пишеш і в тебе добре виходить, або пишеш і в тебе погано виходить, або взагалі не пишеш. «Як можна навчитися писати?» - не вгавав Террі.

«Пішов поголос, начебто я знайшов Бога, — сказав він. — Що, я гадаю, малоймовірно, бо мені зараз складно знайти власні ключі, а щодо їхнього існування навіть існують емпіричні докази».

Коли в заголовку якоїсь газетної статті натякнули, буцімто Террі увірував, він був змушений надрукувати опротестування:

Листи надходили від людей, які писали, що зачитують уривки з участю Смерті на похоронах, але також були листи від тих, хто зачитував ці ж уривки на весіллях. «Дякую за ваш лист, - відповідав Террі. - Що ще може сказати скромна людина?»