Pamfil Yurkevych > Quotes

“Навряд чи треба робити при цьому зауваження проти того педагогічного напряму, який уводить в дитячу школу розповіді про світ, яким він був до людини, коли він становив то сам безмежний туман, то безмежну калюжу, то був охоплений безмежною пожежею, і як звідси мало-помалу, д у ж е з р о з у м і л о , н а д з в и ч а й н о з р о з у м і л о , утворився світ сьогоднішній. З цими фактами не можуть звести рахунки і найбільші генії. Ними однаково користуються вчене шарлатанство, релігійна містика і невір'я. Дітям пропонують тут у поживу дещо таке, про що достеменно не знають, хліб це чи камінь, риба чи змія. Дитина, залишаючись нерозумною, як і належить, почуває себе справжнім всезнайкою: вона добігла до кінця шляху, не проходячи його початку і середини. Цей світ так коротко їй знайомий, що вивчати його далі і більше їй нема потреби. Такий реалізм у навчанні виявляється, як свідчить досвід, школою ледарів і морально немічних особистостей.”
― Pamfil Yurkevych, Читання про виховання

“Моє існування відсилає мене до іншого буття, яке зумовлює його.”
― Pamfil Yurkevych, Докази буття Божого

“Не можна позбутися чужої несправедливости шляхом власної несправедливости.”
― Pamfil Yurkevych, Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник

“Всі наші пізнання субʼєктивні, отож і пізнання про наші пізнання також субʼєктивні, тому ми ще не маємо підстав стверджувати, щоби наші пізнання були у своїй справжній якості субʼєктивні, - такими вони являються лише у нашому субʼєктивному пізнанні про них.”
― Pamfil Yurkevych, Докази буття Божого

“Розрізнення приємного, корисного і доброго чи достойного очевидне для кожної мислячої людини. Якщо приємне вимірюється миттєвими відчуттями, якщо корисне має умовну ціну з огляду на окремі інтереси життя, зі зміною яких воно перетворюється на некорисне і навіть шкідливе, то, навпаки, все добре, чи достойне, всіляка доброчесність мають ціну незмінну, внутрішню, незалежну. Наприклад, великодушність і самозреченість, законослухняність і повага до прав інших людей, виконання даного слова, вірність обов'язку і зобов'язанням, справедливість і безкорисна любов - це такі явища морально-доблесного характеру, які схвалюються рішуче, безумовно, як вища досконалість, як доброчесність. Стародавні мислителі розрізняли в морально-доблесному характері чотири чесноти: мужність, справедливість, мудрість, поміркованість. Християнство облагороджує цей ідеал вимогами любові і святості. Якщо говорити про виховання гуманне, то під цим або не розуміють нічого визначеного, або ж розуміють ясно ті непорушні риси людяності, вказані вище, які мають однакове значення для всіх часів, народів і станів, які виражають загальнопридатну, вселюдську мету життя і які більш чи менш ясно усвідомлюються під іменами вищого блага, досконалості і доброчесності.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“Розумна і добра людина - ось непорушна і беззаперечна мета виховання.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“Недосвідчені педагоги наповнюють катехизичне навчання питаннями, які всі зводяться до одного, а саме: щ о т а к е р і ч ? Це питання дуже абстрактне: відповідати на нього важко навіть випробуваним умам; воно вимагає схопити спокійно якість речі, яка не домислюється і не уявляється. Як сказано, світло розуміння повинно сходити від дієслова. Щ о р о б и т ь р і ч ? Щ о р о б и т ь с я з н е ю ? Я к в о н а з м і н ю є т ь с я ? Д л я ч о г о в о н а г о д и т ь с я ? Ці запитання про діяльність, про рух, про зміни здатні розвинути в нього розуміння. У граматичному реченні підмет є насправді те, чим він називається: він підлягає розумінню, він тільки очікує розуміння, яке зосереджене на присудку, тобто на дієслові.”
― Pamfil Yurkevych, Читання про виховання

“Якщо у справах співжиття слід інколи не вірити людині на слово, то при навчанні вчитель не повинен вірити на слово учневі ніколи.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“Жива і своєрідна індивідуальність кожного особистісного духу, як і духу національного, ті тонкі і глибокі відмінності, завдяки яким особистості і нації не є одноманітні екземпляри однакової людяності, але кожна особа і кожен народ мають у своєму характері щось особливе, оригінальне, нове, яке не співпадає із загальними рисами роду, мають свою видиму основу в особливому переважаючому складі і напрямку уяви. З раннього дитинства в рухах уяви відображаються мимовільно, фатальним чином, індивідуальні риси тілесної організації, індивідуальний досвід, характерні властивості країни і її культури і взагалі особливості всіх сцен землі і неба, які впливають на почуття людини. Людина виявляється прилаштованою до місця своєї Батьківщини так, ніби вони створені одне для одного: вона любить це місце тому, що воно своїми впливами увійшло в її освіту і склало ніби частину її живої особистості. Далі, коли уява переносить у зміст особистості індивідуальні риси історичного розвитку народу, твориться індивідуальність настільки ж глибока і багата, або, навпаки, настільки ж неглибока і бідна, як той історичний розвиток, який живив і виховав її. На чолі одного народу написана скромність, на чолі другого - самовпевненість, на чолі третього - легковажність і т. ін.
Індивідуальність заслуговує поваги не впринципі, а завдяки тим чудовим якостям, що прикрашають її. Те саме слід сказати і про народність. У всьому іншому вона покликана уступити формам уселюдського розвитку.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“Докази буття Божого космологічний, фізико-теологічний і моральнісний утворюють єдність — вони пройняті одною думкою, яку легко помітити, якщо порівняти їх за змістом. Космологічний доказ говорить, що необхідно припустити безумовне; доказ фізико-теологічний продовжує, що це безумовне не є річ, або система речей — субстанція, або певна сума атомів, але що воно є розум, є думка, є те, завдяки чому речі не просто існують, але ще й виправдовують своє існування; нарешті, моральнісний доказ навчає, що ця думка має не тільки зовнішнє існування у речах світу, але й внутрішно, зосереджене само-на-собі, що вона володіє не тільки світом, але й собою, існує не тільки для стороннього спостерігача, але й для самої себе, — словом, що безумовний розум є безумовна особистість, є дух, котрий знає про себе й є вільним, — дух, до котрого ми ставимося не як зміни, до своєї причини, а як діти до батька, ставимося, як вільні й моральнісні особистості.”
― Pamfil Yurkevych, Докази буття Божого

“Здорова дитина приймає і легко засвоює найрізноманітніші сорти їжі, зносить найбільш мінливі стани температури і виконує своїми членами найрізноманітніші рухи. Подібні ж різноманітні стани повинен відчувати під впливом навчання і її дух, якщо вона має зберегти і примножити своє природне здоров'я. Пора однобічних звичок, виключного вибору одного роду відомостей і несхильності до іншого ще не прийшла для неї.”
― Pamfil Yurkevych, Читання про виховання

“В людині повинна бути "і частинка заліза", вона повинна володіти і здатністю до боротьби проти умовних правил громадської думки у тих випадках, де цього вимагає обов'язок і совість; дорожити громадською думкою завжди і безумовно є ознака моральної слабкості, або малодушності.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“найнедосконаліша форма урядування із законних — це демократія; а із свавільних форм урядування вона найкраща: бо в першому випадку вона мало робить добра, а в другому — мало робить лиха; отже, демократія гірша від монархії й аристократії, але краща від тиранії та олігархії. Отже, форми урядування стосовно їх корисности стоятимуть в такому порядку: закон - монархія, аристократія, демократія; сваволя - демократія, олігархія, тиранія.”
― Pamfil Yurkevych, Історія філософії права. Філософія права. Філософський щоденник

“Володіти увагою вихованця - найголовніше завдання педагога, і хто володіє увагою дітей, той справді виховує їх: так, інколи справжніми вихователями виявляються слуги, покоївки, а не батьки і вчителі.”
― Pamfil Yurkevych, Чтения о воспитании

“Як людина не задовольняється простим логічним плином своїх думок, але хоче ще щоби вони були відповідні до істинного плину речей, у противному ж разі вона визнає їх помилковими, так вона не зупиняється на фактично досягнутому задоволенні, але хоче ще, щоби воно було відповідне до істинної оцінки речей, у противному разі вона вважає своє задоволення злочинним і відчуває за нього внутрішню стурбованість, або докори сумління.”
― Pamfil Yurkevych, Докази буття Божого