Constantine Chero

“Герой, що саме в той час галопом гнав свого коня до Вихрових рівнин, не встрягав у подібні суперечки, оскільки герої не ставляться до них надто серйозно, та головним чином через те, що цей конкретний герой був героїнею. Героїнею з рудим волоссям.
На цьому етапі зазвичай хочеться зиркнути через плече на художника ілюстрацій і взятися за опис шкіряного одягу, ботфортів та оголених мечів.
Слова на зразок «повний», «круглий» і навіть «зухвалий» настирно пхаються поміж рядки, аж доки автор не прийме холодний душ і не приляже собі бодай на півгодини. Усе це загалом досить сміховинно, адже жодна жінка, що вирішила заробляти на кусень хліба, орудуючи мечем, звісно, не матиме такого вигляду, наче щойно зійшла з обкладинки каталогу просунутої дамської білизни для особливих клієнтів.
Ох, ну добре. Та мусимо зауважити, що хоча Херрена Хною-Фарбована Харрідан мала би приголомшливий вигляд після доброї ванни, регулярного манікюру та добірки шкіряного краму зі «Східної екзотики й аксесуарів для вбивчих іграшок By Ган Ліна» на вулиці Героїв, цієї миті вона була цілком доречно екіпірована легкою кольчугою, м’якими чобітками та коротким мечем.
Ну, гаразд. Чобітки, можливо, й справді були шкіряні. Але не чорні.
Її супроводжувала ватага смаглявих чоловіків, яких все одно точно вб’ють найближчим часом, тож описувати їх, мабуть, не конче потрібно. В їхньому вигляді не було нічого надзвичайного.
Слухайте, якщо вже ви наполягаєте, гаразд — вони також можуть мати шкіряний прикид.”
― Террі Пратчетт, The Light Fantastic

“Дві чашки терезів: на одній - грам, на іншій - тонна, на одній - «я», на іншій - «Ми», Єдина Держава. Чи не ясно: припускати, що у «я» можуть бути якісь «права» стосовно Держави, і припускати, що грам може врівноважити тонну, - це одне й те саме. Звідси - розподіл: тоні - права, граму - обовʼязки; і природний шлях від нікчемності до величі: забути, що ти - грам і відчути себе мільйонною часткою тонни...”
― Евгений Замятин, We

“Птах знову нетерпляче каркнув. Тінь встав і попрямував до нього. Ворон почекав, поки Тінь підійде, а тоді перелетів на інше дерево, ліворуч від напрямку, в якому Тінь ішов з самого початку.
— Ей, чуєш! Гугін! Чи Мунін! Чи що ти там таке!
Птах повернувся, підозріливо схилив голову набік і втупився у Тінь своїми блискучими очима.
- Скажи «Невермор».
- Пішов ти нахуй, — відповів ворон.
Поки вони просувалися лісом — ворон перелітаючи з гілки за гілку, а чоловік продираючись крізь чагарі, крук не озвався до Тіні більше жодним словом.”
― Ніл Ґейман, American Gods

“Театры, концерты, книги, - я почти утратил вкус ко всем этим буржуазным привычкам. Они не были в духе времени. Политика была сама по себе в достаточной мере театром, ежевечерняя стрельба заменяла концерты, а огромная книга людской нужды убеждала больше целых библиотек.”
― Эрих Мария Ремарк, Три товарища