Constantine Chero

“За асоціацією — божевільний Муравйов — він подумав про розстріли й тут же, зиркнувши на оповідача, раптом згадав, що ординатор наказав сестрі поповнити про його анамнез. І це неприємно вразило й зіпсувало й без того поганий настрій. "Для чого анамнез?" І йому раптом прийшло в голову, що анамнез — причіпка: просто треба комусь поповнити його біографію.”
― Микола Хвильовий, Повість про санаторійну зону. Сентиментальна історія. Я

“— Помер? — скинувся на місці Ринсвінд. У дискусійній залі його розуму з десяток різних емоцій зірвалися з місця і почали лементувати. Полегшення саме розійшлося на все горло, коли втрутився Шок щодо порядку денного, а тоді Збентеження, Страх та Туга почали чубитися, що припинилося лише тоді, коли Сором прослизнув із сусідньої кімнати, щоб побачити, через що зчинилася уся буча.”
― Террі Пратчетт, The Light Fantastic

“Насмешливый, острый треугольник бровей:
— Милый мой, ты — математик. Даже — больше: ты философ — от математики. Так вот: назови мне последнее число.
— То есть? Я... я не понимаю: какое — последнее?
— Ну — последнее, верхнее, самое большое...
— Но, I, — это же нелепо. Раз число чисел бесконечно, какое же ты хочешь последнее?
— А какую же ты хочешь последнюю революцию? Последней — нет, революции — бесконечны. Последняя — это для детей: детей бесконечность пугает, а необходимо — чтобы дети спокойно спали по ночам...”
― Евгений Иванович Замятин, Мы

“Герой, що саме в той час галопом гнав свого коня до Вихрових рівнин, не встрягав у подібні суперечки, оскільки герої не ставляться до них надто серйозно, та головним чином через те, що цей конкретний герой був героїнею. Героїнею з рудим волоссям.
На цьому етапі зазвичай хочеться зиркнути через плече на художника ілюстрацій і взятися за опис шкіряного одягу, ботфортів та оголених мечів.
Слова на зразок «повний», «круглий» і навіть «зухвалий» настирно пхаються поміж рядки, аж доки автор не прийме холодний душ і не приляже собі бодай на півгодини. Усе це загалом досить сміховинно, адже жодна жінка, що вирішила заробляти на кусень хліба, орудуючи мечем, звісно, не матиме такого вигляду, наче щойно зійшла з обкладинки каталогу просунутої дамської білизни для особливих клієнтів.
Ох, ну добре. Та мусимо зауважити, що хоча Херрена Хною-Фарбована Харрідан мала би приголомшливий вигляд після доброї ванни, регулярного манікюру та добірки шкіряного краму зі «Східної екзотики й аксесуарів для вбивчих іграшок By Ган Ліна» на вулиці Героїв, цієї миті вона була цілком доречно екіпірована легкою кольчугою, м’якими чобітками та коротким мечем.
Ну, гаразд. Чобітки, можливо, й справді були шкіряні. Але не чорні.
Її супроводжувала ватага смаглявих чоловіків, яких все одно точно вб’ють найближчим часом, тож описувати їх, мабуть, не конче потрібно. В їхньому вигляді не було нічого надзвичайного.
Слухайте, якщо вже ви наполягаєте, гаразд — вони також можуть мати шкіряний прикид.”
― Террі Пратчетт, The Light Fantastic