Яна > Recent Status Updates

Читаю розділ про реакцію західних урядів на Голодомор. Справедливо казав Рябчук, що Захід робить Заходом гуманізм. Який гуманізм, коли хочеться налагодити торгівлю й дипломатію з СРСР; можна й мільйони смертей проігнорувати.

Немає слів і надто багато водночас. Ніби й знаєш головні факти, та однак кожна персональна історія — чи то людини, чи то невеличкого населеного пункту — розйобує у сльози

Беруся за це, бо вбачаю серед художньої літератури важливим доповнювати свої знання про нашу історію, зокрема таку її непросту главу.

Читається зрозуміло, стиль маневрує між академізмом і науково-популярним текстом.

я закохана в цю книгу

кайф. #читайтеКундеру

ура, я читаю щось популярне. чи задоволена я цією книгою? ні, абсолютно. є подеколи круті моменти, які є заслугою реальних подій життя і крутих його персонажів, а не авторки — бо так пройобувати величезний потенціал ще треба вміти....

Я ЗРОЗУМІЛА В ЧОМУ ПРОБЛЕМА.... от як книга написана: величезний шматок листа + два речення коментування його + повторити знову. дуже люблю літературознавчі праці, але воно не має виглядати так!! Причому коментарі настільки очевидні, що з таким успіхом я могла просто сама почитати листи 🤷🤷🤷🤷🤷

Щось поки надто в стилі конспекту.... Розумію — чогось в лісі пані Павличко очікувати не варто, але стиль автора не до душі мені наразі :(

Я настільки рада, що випросила собі цю книгу з читальної зали бібліотеки!!! Шевельов, як завжди, на вищому рівні. Коли хочу якісного про літературу — читаю саме його. В телеґрам каналі буде купа публікацій на основі деяких цікавих моментів книги, не пропустіть ;) Тґ — Яна про літературу!

Поки що однозначно — це круть! Доволі зрозумілою мовою про фундаментальні речі, але і не надто простою — вишуканою і розумною. Ще я дізналась, що Володимир Єрмоленко і Тетяна Огаркова одружені! Просто довго вже слухаю подкаст, який вони ведуть удвох — і от зрозуміла секрет цієї розумово-емоційної хімії між ведучими.

місія авторці-полячці не звинувачувати в усіх бідах українців і не приписувати весь колабораціонізм за часів Другої світової нам — провалена. Поліцаї українські, бандити українські, злий дядька німець-нацист натаскав українську поліцію..

Притому, що до Другої світової в сюжеті про українців взагалі згадували в останню чергу :) але як треба спихнути провину за щось —є українці! а полякам хоч встигай німб поправляти.

фінал все ближче і ближче! але з кожною сторінкою я все більше не розумію, чого там очікувати......

читається просто неймовірно, особливо описи інтимних сцен зроблені прям таки з любов'ю, теплом і вишуканістю.
однак чи є потреба кожен відкритий рот називати "міньєтним", змальовуючи його саме так? і це не в потрібній для цього опису, може, сцені, а просто "Анастасія з міньєтно-гайморитним ротом". дуже це таки вибивається від того, як потім Забужко пише про жіночу солідарність і оце всьо :)

Не можу відірватись — чи то боюсь, що потім знову не підхоплю забужківський кілометраж речень, не ввійду в цей поток; чи то дійсно так затягує. Певно і те, і те. Бачу референси героїв на знайомих Забужко — Соля Павличко — це точно Владислава Матусевич, а пристаркувата поетеса-легенда- жертва-героїня-загадка, у якої Дарина бере інтерв'ю — пані Ліна Костенко.

в абсолютному захваті від повноти розкриття теми і того, з кількох ракурсів ми можемо поглянути на українське літературознавство. однак трохи неочікувано, що в праці поки не розкривається ідея Хвильового і Зерова про азійський ренесанс, який, на мою думку, є чудовим прикладом неокласичного дискурсу як того, що традицію доповнює і розвиває, звертаючись до коріння + тут він розкривається не з європейського контексту.