Абрахам Хосебр > Recent Status Updates

Ми можемо змалювати особистість Мелвілла через командний склад, який письменник придумав для «Пекода»: мислення — провідна функція Мелвілла; інтуїція — його добре розвинена допоміжна функція; відчуття — доволі слабко розвинена третя; і почуття — його четверта, підпорядкована, недиференційована функція.

... моя пам'ять, це життя за межами народження ...з усім минулим та майбутнім залитим в мене по вінця, я дрейфую на хвилях...

Між іншим, тут можна сказати тобі, що серед досить нечисленної групи земних істот учення Ісуса Христа збереглося незмінним і, переходячи від покоління до покоління, навіть дійшло до теперішнього часу у своїй первісній формі. Ця невелика група земних істот називається «Братство Ессеїв». Істотам цього братства вдалося спочатку ввести учення цього Божественного Вчителя у своє власне буттєве існування.

Щойно забрав з пошти!
Яка ж це насолода!
Якість не гірше (ба навіть краще) "Ташена".
Один з улюблених ілюстраторів. Вже передчуваю години розглядання цих шедеврів!

Будда надавав величезного значення пам'яті як такій; боги втрачають свою божественну суть і падають з небес, коли «пам'ять їх слабшає». Щобільше: нездатність згадати всі свої попередні існування рівнозначна метафізичному невігластву. Будда описує випадки падіння богів з небес через недосконалу пам'ять.

Постійна активація тих самих нейронів запускає процес довготривалої потенціації (зміцнення зв'язків між нейронами). Це, з одного боку, оптимізує передачу больових сигналів, а з другого — створює проблему: навіть після усунення джерела болю мозок може «вважати», що біль досі присутній. Коли больові імпульси тривалий час впливають на нервову систему, мозок починає реагувати на «спогад» про біль так само, як на реальний

Крайнє спрощення життя, спокій, безтурботність, статична тілесна позиція, ритмічне дихання, концентрація на одній точці і т.д. – всі ці приписи і вправи прагнуть до однієї мети: перевершити множинність і фрагментарність, реінтегрувати, зібрати, створити цілісність.

Джойс+ Гемінґвей.
Подобається!

Зародившись у постмодерну добу, метамодернізм намагається розхитати її базові стратегії, часто забуваючи про те, що ця розхитаність і була тим, на чому постав постмодернізм.

Доброго ранку, Рембрандте. І вам доброго ранку, Спінозо.
Дуже прикро чути, що ви збанкрутували, Рембрандте.
Дуже прикро чути, що вас відлучили від Церкви, Спінозо.
Гарного дня, Рембрандте. І вам, Спінозо.

Прийшов до Мольєра завдяки Ауербаху.
Насолодження неймовірне!
Це класика, це знати треба!

Один з їхніх богів

Хоч ми розбили їхні статуї,
Хоч ми прогнали їх із храмів,
Та це не значить, що боги загинули.

Одинадцяте запитання квізового розділу "Вікопомину" починається мелодійним анапестовим тетраметром. Стріча на мості (тролячому?) двох подорожніх, Езопових Цапа і Барана, Ягвістових Каїна і Авеля мнемонічно пригадається вже десь потім, як японська притча, переказана ненадійним оповідачем ще більш ненадійним крутивусам, хапайвітрам і вернидупам. Один абзац -  і пісенність скочується в зарозумілу чиназесну лектуру.

Вольтер конструює дійсність так, щоб вона відповідала його цілям. Безперечно, строката і жвава повсякденна дійсність є в багатьох його творах, але вона неповна, навмисно спрощена, а тому, попри серйозність повчального тону, грайливо поверхова. Щодо стильового рівня, то приниження становища людини вже імпліцитно відчутне в дусі, який панує в просвітницьких творах.

«Alcibiades ou dialoge de Platon intitulé Le Bancquet, louant son precepteur Socrates, sans controverse prince des philosophes, entre aultres parolles le dict estre semblable es Silenes...»

В античній теорії високий, піднесений стиль називався sermo gravis, або sublimis (важкий, або піднесений); низький стиль — sermo remissus, або humilis (смиренний, принижений); обидва мали залишатися чітко відокремленими. Натомість у християнстві обидва стилі злиті від самого початку, особливо в перевтіленні в людину та Страстях Христа, в яких максимально реалізовані та об'єднані як sublimitas, так і humilitas.