DARIA

“Все дуже просто: знати такі міста, як Сєверодонецьк, — це знати Україну. Не знати Сєверодонецька — не знати одного з реальних облич України.”
― Світлана Ославська, Сєверодонецьк. Репортажі з минулого.

“Я її вже ні від чого не застережу, думала Ольга, несвідомо злизуючи [сльози] із губ, наче краплі дощу з солонкуватим присмаком. Вона переживатиме все те саме, що й я, але по-своєму. Мій досвід нічим їй не допоможе. Вона його просто не впізнає, не побачить, де ступатиме в мої сліди, — принаймні доки сама не доживе до моїх літ. Доки не дожене мене в ось цій самій точці — де мене тоді вже не буде.

Після третього дзвінка вхід до зали забороняється”
― Віра Агеєва, Шалені авторки. Мала проза українських письменниць

“Деколи мені здається, що жити в такому місті, як Сєверодонецьк — це мистецтво бачити красу деінде. Хоча «мистецтво» — слово занадто об’ємне, це радше просто вміння, здатність бачити красу в недоладному ландшафті або принаймні не бачити отої вбогості. І загалом, мабуть, жити — це здатність бачити красу навіть у недоречному чи жахливому. І тому це зовсім не мистецтво, а елементарна навичка виживання.”
― Світлана Ославська, Сєверодонецьк. Репортажі з минулого.

“Це місто покоління, яке робило паркани з муфт до азбестових труб. Покоління, яке знало, що таке азбест і для чого та муфта. Покоління, яке щовечора тихенько вибирає з тротуару по п’ять брусків плитки, кладе в сумку й везе ровером на дачу.”
― Світлана Ославська, Сєверодонецьк. Репортажі з минулого.