Ліліт

“...то чим краще бути напруженим: трагедіями чи сміттям?

...Центрифуга ідіотизму

...Вони будують не нашу - антиукраїнську Україну...народ обирає карликів..

...Але народ у нас витривалий, привчений все терпіти, лише би не гірше...

...Говорити українською - громадський героїзм...небезпека одразу отримати ярлик націоналіста

...Завтра буде краще, а воно завтра тай завтра, і все уже позавчора

...Малюють крейдою "подаруй мені дитинство Україна", точніше буде віддай, бо дитинство забрали, при чому у всіх по-різному: у кого голодом, у кого війною, у кого репресіями, у кого спадком психологічних травм, так що малюйте діти на асфальті

...Становлення державності процес тривалий

.. і тонути не тону, і пливти немає сил..

..там не вистачить суржика з російським матом, там треба знати мову

...Щоб знали, що хтось їх не боїться

...Боюся лише причетності до ідіотів

...Не треба поводирів, народ не сліпий

...Були шістдесятники, революція на граніті, тепер помаранчева революція.. тільки боюся, щоб тінейджер не повернувся до свого відсутнього погляду

...Сторінку можна вирвати. Історію ні. От і настав наш День Гніву. Лінію оборони тримають живі.”
― Ліна Костенко

“...Але особлива дівчинка Надя розуміла: план перетнути чорну пітьму без орієнтирів значно надійніший, ніж упевнене блукання по колу
..І, мабуть, це був найгірший урок в його житті: виходило, що обґрунтований смуток краще ущербного свята. Та на справді він так не вважав. Насправді, просто вийти на перон і вигукувати разом з усіма «з новим роком», не маючи ні шампанського, нi хлопавок, - було б краще. Це було б просто чудово! Але потім через думку, що такий новий рік нормальній людині однак не потрібен, наче аж легшало. Вона означала, що вони зовсім не прогавили шанс потішитися життям, а просто зробили раціональний вибір. Правильний. І Андрiй засвоїв урок: якщо немає вагомих причин радіти, то не варто й намагатися. Іншим разом.
..Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби
..Він думав собі: про те, що твій кролик жере м'ясо і вміє гарчати, нікому не можна розповідати
..Юпітеру - все, що хочеш, а бику - у найкращому разі батіг
..- Кожному своє... - задумливо повторив він. - А знаєш де було так написано? На воротах Бухенвальду.
- І?
- Нічого хорошого там би не написали.
- А що в цих словах поганого?
- Що поганого... Ну от уяви на секундочку, що твоя робота - відчинити оті ворота. Нічого ж такого, так? Просто собі вiдчиняеш. Щоправда, в концтаборi... - він помовчав. - Я думаю, напис над входом був зроблений саме для тих, хто може засумніватися. Це ідеальне виправдання будь-якого зла. "Кожному своє". Випало тобі відчиняти браму? Відчиняй. Їм - задихнутися в газовій камерi? Добре, що не тобі. Кожному своє! А головне, ніхто не винен - просто так сталося
..Вівці всігда думають, що ріжуть самих паршивих
..Кажуть, люди стають кращі, коли плачуть"
..Оцей розумний, приємний чоловік, що цікавиться мистецтвом, серiйний убивця. Пригадав, як вони зустрілися вперше, і той міркував про марні надії. Як він себе виправдовує? Якось же виправдовує! Адже глибоко в душі всі вважають себе хорошими. Навіть «погані в поганому світі», як оце вiн, знають, що насправді вони нормальні..
Гріхи рідко ходять нарізно. І по-справжньому вовчі гріхи радше за все властиві найпаршивішим вівцям”
― Ілларіон Павлюк, Я бачу, вас цікавить пітьма

“перша - це піти звідти, де ти був щасливий. Другою помилкою стало рішення вийти надвір без мотивації жити
..- Із рiзних причин, - Андрiй спохмурнiв, намагаючись укласти суть кримінальної психології у стислу відповідь - Комусь не додали любов... У когось дитяча травма... Комусь не пояснили.. Одне слово, це ціла наука.
- Але передусім люди погані чи хороші?
- Нi те, нi те, - впевнено мовив Андрiй.- Передусім люди - тварини. А тварини, як ми знаємо, прагнуть жерти. Володіти самкою, домінувати у зграї... Виживати. Єдина відмінність людини - неймовірно великий мозок. Ото й усе. А те, що ми називаємо особистістю, духовністю, мораллю - це просто дуже великі лобні частки, - Андрiй постукав себе по чолу. - Плюс те, що в них закладено.
- I ким же закладено?
- Соціумом. Вихованням. Мамою й татом. Дещо, мабуть, передається й генетично, та загалом - той-таки Македонський лише відображав свій час.
- А як же совість?
- Просто звичка звiрятися з правилами.
- А каяття?
- Iще одне попівське слово.
- А яке ж перше? - в Харитоновому голосі пролунали азартнi нотки.
- Милосердя , ясна рiч!
..Бо є різниця між тим, хто не повірив і тим, хто перестав вірити. Перестає не той, хто засумнівався. А той, хто зачаїв на Нього образу
..- Якщо ви цікавитеся пітьмою, то й пітьма, безсумнівно, цiкавиться вами! - загадково проказав Харитон.
- Це Ніцше?
- Це ви. Остерігайтеся перетворитися на чудовисько, якщо б'єтеся з ними. Оце вже Ніцше. I теж - про вас.... Адже ви точно пiдмiтили: людина - тварина. Помилка тільки в тому, що ви знімаєте з неï вiдповiдальнiсть. Але ж призначення великого мозку саме в цьому - в умінні відрізнити свiтло від темряви! А що ж людина ? Використовує його з протилежною метою - Харитон вишкірився, дивлячись у темряву вітрового скла. - Вона прекрасно пристосувала свій мозок, щоб створювати виправдання”
― Ілларіон Павлюк, Я бачу, вас цікавить пітьма

“Я вернусь до своєї Вітчизни з мільйонами своїх братів і сестер, що перебувають тут, в Європі, і там, по сибірських концтаборах, тоді, коли тоталітарна кривава більшовицька система буде знесена так, як і гітлерівська, коли НКВС піде вслід за гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький…”
― Ivan Bahrianyi, На новий шлях. Чому я не хочу вертатися до СРСР?