Natalie

“Двоє людей є в мені, і що робить один, то другий скептично оцінює. Такий мій характер, така моя середина, і я не раз обливав слізьми свої руки, схиливши голову на них, не в силі хоч раз цього позбутися. Я ридав гірко, наче мене образила найдорожча мені людина, схлипував і скавучав, а моя друга половина і тут не залишала мене. Їй було смішно. Я хотів хоч раз залишитись на самоті і навикидати таких фортелів, щоб небу жарко стало і дим пішов би коромислом.”
― Юрій Яновський, Коли говорять гармати… Антологія української воєнної прози ХХ століття

“Життя притисло мене так, що я почав задихатися. Все мов завертілося в несосвітенній круговерті: мої батьки, мої дружини, мої дівчата, мої діти, моя ферма, мої домашні тварини, мої звички, мої гроші, мої музичні уроки, мої пиятики, мої забобони, моя брутальність, мої зуби, моє обличчя, моя душа! Я криком кричав: «О, дайте мені спокій, хай вам грець! О, залиште мене самого!» Але як можуть вони залишити мене самого? Адже вони належать мені, вони мої. І вони облягли мене зусібіч.”
― Saul Bellow, Henderson the Rain King

“Всередині людини залишилося ще багато від звіра, який поки ще спить на зручному вʼязаному килимі цієї відшліфованої, обтесаної, стерильно переплетеної ци-вілізації, загорнутої у буденність та звичні форми, — та коли крива лінія життя відкидає людину назад до межі примітивного існування, усі маски спадають; людина знову стає голою первісною істотою, мешканцем печер, розгнузданим і вільним у своїх інстинктах.”
― Ернст Юнґер, War as an Inner Experience

“Суть не в тому, заради чого ми воюємо, а в тому, як ми це робимо.”
― Ернст Юнґер, War as an Inner Experience