Михайло Коцюбинський > Quotes

“Тут він набив люльку, сів на призьбу і на цілі груди дихнув холодним нічним повітрям. Місяць тільки що вилазив з-за старої чорної шопи. Волоські горіхи, акації та жерделі кидали на двір і на хату довгі чорні тіні, переткані срібним промінням. На селі де-не-де червоно світились вікна, а за селом, в тіні зубчастих горбів, тяглися чорною стрічкою виноградники. На вулиці хтось голосно гомонів і сміявся

*Відьма*”
― Михайло Коцюбинський

“Зорі блимають над Параскіцею, а навкруги її темно і тихо. Цупкі покручені кущі винограду безладно розповзлись по вогкій землі, спутались гіллячками і напнули над землею гарний намет густого листя та великих важких грон. Виноград уже достигав. Цілий день під палючим серпневим сонцем поволі йшов таємний процес наливання ягід; тепер напівпрозорі жовтіючі та червоніючі кетяги солодко дрімають серед лапатого листя та легких випарів землі, Їх стережуть від лихого ока та всяких пригод начеплені на кілки овечі, коров’ячі та кінські черепи, що неясно білілись скрізь по винограднику.

*Відьма*”
― Михайло Коцюбинський

“Широка річка спокійно дрімає в легкому тумані, чорне небо безперестанку сіє росу...

II”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“Біле павутиння фестонами висіло вгорі, гойдалось од найменшого руху повітря і кидало дивовижні тіні при жовтому світлі одинокої ліхтарні.

II

II”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“Вранці виплило ясне сонечко на погідне небо оглянути, що зробила ніч з землею. Вітер стих, і чистий свіжий сніг сріблом сяв під блакитним наметом неба. Земля наче вбралась на різдво у білу сорочку

IV”
― Михайло Коцюбинський, Ялинка

“Що правда, то правда, життя наше коротке - блисне та й згасне”
― Михайло Коцюбинський, Тіні забутих предків

“Йому здається, що він ще зовсім не знаходить того потрібного слова, яке відкривало б людям його душу.

Я заклинаю вас, громи й громовенята, тучі і тученята, я розганяю тебе, фортуно, наліво, на ліси й води...

А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього.

Я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице. Повернутись до нього спиною — крий Боже! Яка невдячність!

Дивись же на мене, сонце, й засмали мою душу, як засмалило тіло, щоб вона була недоступна для комариного жала... (Я себе ловлю, що до сонця звертаюсь, як до живої істоти. Невже се значить, що мені вже бракує товариства людей?)”
― Михайло Коцюбинський, Тіні забутих предків: повість та оповідання

“Так протікали дні мого intermezzo серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі.”
― Михайло Коцюбинський, Intermezzo

“З чорного неба капали зорі, й пливла по ньому білим шумом небесна ріка.”
― Михайло Коцюбинський, Тіні забутих предків

“Бо що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт… нетривке й дочасне”
― Михайло Коцюбинський, Тіні забутих предків

“В її серце, як сильна вода хвилями било кохання... заздрі погляди подруг... стискання рук... тихі, темні ночі, повні чарів кохання, поцілунків, солодкої млості і щастя без краю...

*Відьма*”
― Михайло Коцюбинський

“Світало. На блідому небі ясно горіла зірниця. Колосисте море синіло під росою в тьмяному світлі. Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум'яного сходу линуло світло і м'якими хвилями розпливалось поміж небом і землею. Над полем, у високості, співали вже жайворонки

I”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“..дійсність розвіяла чари, розбудила мозок

II”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонкова. Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток. (III)”
― Михайло Коцюбинський, Харитя

“Була темна осіння ніч. Густа мряка чорним запиналом єднала з небом спалену сонцем полинину. У долині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі.
То був Дунай.

II”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“Але мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крилами

I”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“І справді було гарно на ниві, несказанно гарно! Погідне блакитне небо дихало на землю теплом. Половіли жита й вилискувались на сонці. Червоніло ціле море колосків пшениці. Долиною повилась річечка, наче хто кинув нову синю стрічку на зелену траву. А за річкою, попід кучерявим зеленим лісом, вся гора вкрита розкішними килимами ярини. Гарячою зеленою барвою горить на сонці ячмінь, широко стелиться килим ясно-зеленого вівса, далі, наче риза рути, темніє просо. Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. В долині, край лісу, висить синя імла. І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, лунає в повітрі весела пісня жайворонкова. Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток

III”
― Михайло Коцюбинський, Харитя

“Човен плавко загойдався на воді, а далі тихо й рівно посунув по воді над зорями, що тремтіли на дні блакитної безодні.

I”
― Михайло Коцюбинський

“Чорна важка гора розправила крила смерек і вмить, як птах, пурхнула над ним у небо, а гостра смертельна цікавість опекла мозок: об що стукнеться голова?”
― Михайло Коцюбинський, Тіні забутих предків

“Зорі блимають над Параскіцею, а навкруги її темно і тихо. Цупкі покручені кущі винограду безладно розповзлись по вогкій землі, спутались гіллячками і напнули над землею гарний намет густого листя та великих важких грон. Виноград уже достигав. Цілий день під палючим серпневим сонцем поволі йшов таємний процес наливання ягід; тепер напівпрозорі жовтіючі та червоніючі кетяги солодко дрімають серед лапатого листя та легких випарів землі, Їх стережуть від лихого ока та всяких пригод начеплені на кілки овечі, коров’ячі та кінські черепи, що неясно білілись скрізь по винограднику.

*Відьма*)”
― Михайло Коцюбинський

“З-за гори випливає місяць, наче визволяється з чорної хмари, що залягла крайнебо. Срібне світло тихо підбирається до виноградинка, залазить між кущі, падає на кетяги. Звірячі черепи на кілках побіліли і кинули поза себе довгі рогаті тіні. Виноградний лист вирізується з темряви і ніжно тремтить разом з тонким вусиком у місячному сяйві.

*Відьма*”
― Михайло Коцюбинський

“З-за гори випливає місяць, наче визволяється з чорної хмари, що залягла крайнебо. Срібне світло тихо підбирається до виноградинка, залазить між кущі, падає на кетяги. Звірячі черепи на кілках побіліли і кинули поза себе довгі рогаті тіні. Виноградний лист вирізується з темряви і ніжно тремтить разом з тонким вусиком у місячному сяйві.

*Відьма*)”
― Михайло Коцюбинський

“..коло комина все кипіло, все тріщало, ламалось і бухало полум'ям, немов там на життя й смерть бились розпечені дракони.

*Відьма*)”
― Михайло Коцюбинський

“Харитя опинилась наче на дні в морі. В житі синіли волошки та сокирки, білів зіркатий ромен, червоніла квітка польового маку. Польова повитиця полізла догори по стеблині жита і розтулила свої білі делікатні квіточки (III)”
― Михайло Коцюбинський, Харитя

“Як мені душно, як мені тісно тут, коли б ти знав, Рустеме! Нікому я тут не потрібна, бо я не хлопець, а киз. Батько лиш знає свого Абібулу, а за мене згадає тоді, як треба кричати. Мати про те лиш гадає, щоб швидше випхати заміж.”
― Михайло Коцюбинський, Вибрані твори

“Безкраї лани зеленого збіжжя, що саме красувалось у той час, дрімали серед тихої ночі

I”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною

“В імлистій далині, осяяні срібним промінням місячним, стояли широкі лани золотого жита та пшениці. Високі чорні тополі, як військо, стояли рядами край дороги. Синє небо всипане було зорями. Зорі тихо тремтіли...


II”
― Михайло Коцюбинський, Харитя

“Човен плавко загойдався на воді, а далі тихо й рівно посунув по воді над зорями, що тремтіли на дні блакитної безодні.

I”
― Михайло Коцюбинський, Дорогою ціною