Леся Українка > Quotes

“...Щастя – то зрада,
будь тому рада, —
тим воно й гарне, що вічно летить! (Перелесник)

Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Місяць сховався за темну стіну лісу, темрява наплила на прогалину, чорна, мов оксамитна. Нічого не стало видко, тільки жевріє долі жар, позосталий від вогнища, та по вінку із світляків знати... вінок той ясніє то цілим сузір’ям, то окремими іскрами, далі тьма і його покриває. Глибока північна тиша, тільки часом легкий шелест чується в гаю, мов зітхання у сні.

Дія I”
― Леся Українка, Лісова пісня

“В лісі поночіє, але темрява не густа, а прозора, як буває перед сходом місяця. Навколо вогнища блиски світла і звої тіні неначе водять химерний танок; близькі до вогню квіти то поблискують барвами, то гаснуть у пітьмі. Покрай лісу таємниче біліють стовбури осик та берез. Весняний вітер нетерпляче зітхає, оббігаючи узлісся та розвіваючи гілля плакучій березі. Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів; очерет перешіптується з осокою, сховавшись у млі.


Дія I”
― Леся Українка, Лісова пісня

“...ти забула, що ніяка туга краси перемагати не повинна (Лісовик)

Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Хмарна, вітряна осіння ніч. Останній жовтий відблиск місяця гасне в
хаосі голого верховіття. Стогнуть пугачі, регочуть сови, уїдливо хававкають
пущики. Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що
розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша.
Починається хворе світання пізньої осені. Безлистий ліс ледве мріє проти
попелястого неба чорною щетиною, а долі по узліссі снується розтріпаний
морок.

Дія III”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Спочатку на вербі та вільхах замайоріли сережки, потім береза листом залепетала. На озері розкрились лілеї білі і зазолотіли квітки на лататті. Дика рожа появляє ніжні пуп’янки.


Дія I”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Хліб добрий... а не людина (Лев)

Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Починається вітер і жене сиві хмари, а вкупі з ними чорні ключі пташині, що відлітають у вирій. Потім від сильнішого пориву вітру хмари дощові розходяться і видко ліс – уже в яскравому осінньому уборі на тлі густо-синього передзахідного неба


Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Ох, торішнє літо так давно минуло!
Що тоді співало, те в зимі заснуло...(Мавка)


Дія I”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Пізнє літо. На темнім матовім листі в гаю де-не-де видніє осіння прозолоть. Озеро змаліло, берегова габа поширшала, очерети сухо шелестять скупим листом. На галяві збудовано хату, засаджено городець. На одній нивці пшениця, на другій — жито. На озері плавають гуси. На березі сушиться хустя, на кущах стримлять горщики, гладишки. Трава на галяві чисто викошена, під дубом
зложений стіжок

Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“... Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: “Засни, засни...”
І снилися мені все білі сни:
На сріблі сяли ясні самоцвіти,
Стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі... Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети... Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди...
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні...(Мавка)

Дія I”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка. Струмок той вибігає з гущавини лісу, впадає в озеро, потім, по другім боці озера, знов витікає і губиться в хащах. Саме озеро — тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посередині. Містина вся дика, таємнича, але не понура, — повна ніжної, задумливої поліської краси. Провесна. По узліссі і на галяві зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду.

Пролог”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Щастя – то зрада,
будь тому рада, —
тим воно й гарне, що вічно летить! (Перелісник)

Дія II”
― Леся Українка, Лісова пісня

“Душа свої потреби має й звички, так само, як і тіло (Дон-Жуан)

III”
― Леся Українка, Камінний господар

“Потрібен камінь, коли хто хоче будувати міцно своє життя і щастя (Анна)

V”
― Леся Українка, Камінний господар

“Хвиля йде,
вал гуде —
білий, смілий, срібний, дрібний,
нападе
на сухеє баговіння,
на розсипане каміння,
білим пломенем метнеться,
стрепенеться,
скине з себе все, що ясне,
й гасне...
Хвиля смутна,
каламутна,
вже не ясна, вже не біла,
відпливає посумніла,
мов до гробу.
Із плачем до себе горне
баговіння тьмяне, чорне,
мов жалобу.
І зітхає,
і втихає,
рине в море величезне
й чезне...
Чи вона
йде до дна?
чи буде там покірно,
мов рабиня, тихо, вірно
колихать малі молюски,
гаптувать прозорі луски,
на коралі класти карби,
вартувати морські скарби,
і слугою
там вона довіку стане
й не повстане під вагою?
Чи полине
межи сестри, межи милі,
вільні хвилі,
розтечеться, розпливеться,
знову сили набереться
потім зрине
і гучна,
і бучна,
переможно валом сплесне
і воскресне?

Євпаторія, 8/VII 1908”
― Леся Українка

“Любові легкого шляху немає (Долорес)

I”
― Леся Українка, Камінний господар

“Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни…»
І снилися мені все білі сни:
на сріблі сяли ясні самоцвіти,
стелилися незнані трави, квіти,
блискучі, білі… Тихі, ніжні зорі
спадали з неба — білі, непрозорі —
і клалися в намети… Біло, чисто
попід наметами. Ясне намисто
з кришталю грає і ряхтить усюди…
Я спала. Дихали так вільно груди.
По білих снах рожевії гадки
легенькі гаптували мережки,
і мрії ткались золото-блакитні,
спокійні, тихі, не такі, як літні…”
― Леся Українка, Ясні самоцвіти

“..Н на рахунки бистра, лиш на гостинність повільніша трохи... (Гостя друга)

II”
― Леся Українка, Камінний господар

“Що ж, може, там ясніше світить місяць, ніж тута сонце (Оксана)

V”
― Леся Українка, Бояриня

“Не дбайте Ви про те, як Ви пишете листи, пишете Ви їх вже ж не гірше ніж я, а вже найкраще чоловік пише тоді, коли не думає про своє писання. Я до листів літературної критики не прикладаю, то мені можна писати без усякого страху. Що то вже за переписка, коли до неї треба “со страхом Божим і вірою приступати”
― Леся Українка, Листи: 1876–1897

“Що ж, може, там ясніше світить місяць, ніж тут сонце (Оксана)

V”
― Леся Українка, Бояриня

“Плине білий човен, хвилечка колише,
Хвилечка гойдає,
Плине білий човен, вітер ледве дише,
Ледве повіває.

Білії хмаринки, лебедині крила
Угорі гуляють,
Довгою стягою, що зорю покрила,
Місяця сягають.

Місяченько світло і рожеве, й срібне
Кида-розсипає,
І ряхтить, і сяє світло теє дрібне,
Як вогонь палає...”
― Леся Українка, Плине білий човник

“В темну ніч ми зібрались громадкою йти
так поважно, немов у пригоді
мали стати кому, а проте без мети,
ми дивились на зорі, та й годі.

Тихі, тихі й спокійні в ту нічку були
ліс і поле на цілім просторі,
і здавалось, неначе ми чути могли,
як спадали летючії зорі.

Всі розмови, не скінчені тут на землі,
десь кінчалися там, між зірками.
Проти вічності неба були ми малі,
але небо схилялось над нами.

Ніч без тінів і світло без проміння хвиль…
Все було і далеко, й близенько.
І сіяли нам зорі за тисячі миль,
і між нами світили низенько.

Нам не раз крізь волосся світила зоря,
мов горицвіт у темному листі,
наче ми, перепливши небесні моря,
заквітчалися в краплі сріблисті.

І немов над святими, зірки золоті
у корону сплітались огнисту.
Отже, й справді, здається, були ми святі
в тую зоряну ніч урочисту.

*Свята ніч*”
― Леся Українка, Зоря поезії

“На морі

...Що біліє отам на роздоллі?
Чи хмариночка легкая, біла
Геть по небі гуляє по волі?
Чи на човні то білі вітрила?

В морі хвиля за хвилею рине,
Море наче здіймається вгору,
А склепіння небеснеє синє
Край свій ясний купає у морю.

Світло там простяглося від сходу, –
Очі вабить стяга та іскриста;
Корабель наш розрізує воду –
І дорога блакитно-перлиста

Зостається широка за нами,
Геть далеко розкочує хвилі,
Що сердито трясуть гребенями,
Наче гривами коні ті білі...”
― Леся Українка, Тиша морська

“Молодь без драматургії не може

Лікарь

Дія 2га Вихід XI”
― Леся Українка, Блакитна троянда

“Ти хотів би квіток на дорозі моїй?
нащо сипати їх попід ноги?
Хай живуть вони в ніжній красі чарівній, –
я сама їх знайду край дороги.

До маленьких, низеньких сама нахилюсь,
до високих очима докину,
обережно та ніжно лицем притулюсь,
Стрівши в білім убранні тернину.

Будуть шарпати одіж суворі гілки
і скривавлять колючками руки,
та гілкам не поможуть лагідні квітки,
Ні, вони надгородять за муки.

Та й за віщо б ті квіти карали мене,
я ж не буду їх рвати руками,
ні під ноги топтати, мов зілля дрібне,
тільки злегка торкнуся устами.

Не плямив поцілунок мій зроду квіток,
чи то пишні були туберози, чи квітки,
що зродив найпростіший садок,
чи до краю вражливі мімози.

23/II 1902

"До музи", Харьків "Фоліо" 2013”
― Леся Українка

“За допомогою "якби" можна Париж укласти в пляшку”
― Леся Українка, Листи: 1876–1897

“Цікава б я знати псіхологію спеціалістів по чужих справах, певне, се якісь великі альтруїсти, бо вже ж, напевне, їм на свої справи часу не зостається

Любов

Дія 3тя Вихід VIII”
― Леся Українка, Блакитна троянда

“Поблискують черешеньки
В листі зелененькім,
Черешеньки ваблять очі
Діточкам маленьким.
Дівчаточко й хлоп’яточко
Під деревцем скачуть,
Простягають рученята
Та мало не плачуть:
Раді б вишню з’їсти,
Та високо лізти,
Ой раді б зірвати,
Та годі дістати!

«Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі!»
«Ой того ми так високо
Виросли на гіллі, –
Якби зросли низесенько,
Чи то ж би доспіли?

*Вишеньки*”
― Леся Українка, Зоря поезії